ЗДОРО́ВИЙ СПО́СІБ ЖИ­Т­ТЯ́ — типові для су­спільно-економічної формації форми жит­тєдіяльності, які посилюють адаптивні можливості людини, сприяють повноцін­ному виконан­ню нею соціальних функцій та активному довголі­т­тю; активна діяльність людей, спрямована на збереже­н­ня і покраще­н­ня здоровʼя як умови роз­витку інших сфер життя, подола­н­ня чин­ників ризику, запобіга­н­ня захворюва­н­ням, оптимальне викори­ста­н­ня соціальних та природних умов з метою збереже­н­ня і покраще­н­ня здоровʼя. На 1-й Між­нар. конф. з пропаганди З. с. ж., проведеній у Канаді 1986, ухвалено Оттав. хартію з пропаганди З. с. ж. Різні під­ходи до ви­вче­н­ня явища зумовили роз­біжності у його ви­значен­ні. 1994 укр. вчені за­пропонували формулу здоровʼя, яка обʼ­єд­нує всі дії людини, спрямовані на його формува­н­ня, збереже­н­ня, зміцне­н­ня, спожива­н­ня, від­новле­н­ня, пере­дава­н­ня у спадок. Необхід. умовами З. с. ж., що стосуються всіх сфер здоровʼя (фіз., псих., соц. і духовної), на думку більшості дослідників, є якісне харчува­н­ня (зокрема спожива­н­ня якіс. питної води, необхід. кількості вітамінів, мікро­елементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, спец. продуктів і харч. добавок під­вищеної біол. цін­ності), сприятливі умови побуту (якість та комфортність житла, наявність умов і засобів для організації актив. й пасив. від­починку тощо), праці (без­пека, гідна оплата, наявність стимулів і умов для профес. роз­витку), рухова активність (викори­ста­н­ня засобів фізичної культури та спорту, різноманіт. систем оздоровле­н­ня, під­вище­н­ня рівня фіз. роз­витку, його під­трима­н­ня, від­новле­н­ня після фіз. і псих. навантажень). До обовʼязкових умов З. с. ж. належать також від­сутність залежності від різних агентів (тютюн, алкоголь, наркотики тощо), запобіга­н­ня небезпеч. поведінці в сексуал. сфері. Важливими чин­никами З. с. ж. є повноцін­не й без­печне статеве життя від­повід­но до вікових та індивід. особливостей, здатність індивіда чинити опір наяв. рівню соц. стресоген­ності. З. с. ж. як соціол. категорія характеризує ступ. реалізації потенціалу певного су­спільства, соц. групи, індивіда у забезпечен­ні влас. здоровʼя, ефективність функціонува­н­ня чин­ної соц. системи щодо здоровʼя як фіз., псих., соц. і духов. благополуч­чя людини, показника соц. добробуту су­спільства. У політ.-правовому аспекті поня­т­тя роз­глядають як одну з найважливіших концепцій соц. політики, яка, ви­знаючи соц. цін­ність здоровʼя, зобовʼязує державу, су­спільство, та індивідів від­повід­ально ставитися до влас. здоровʼя, здійснювати перманентні заходи з його збереже­н­ня й зміцне­н­ня, забезпечувати сприятливі для здоровʼя і життя природні та соц. умови.