Здоровий спосіб життя - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Здоровий спосіб життя

ЗДОРО́ВИЙ СПО́СІБ ЖИТТЯ́ – типові для суспільно-економічної формації форми життєдіяльності, які посилюють адаптивні можливості людини, сприяють повноцінному виконанню нею соціальних функцій та активному довголіттю; активна діяльність людей, спрямована на збереження і покращення здоров’я як умови розвитку інших сфер життя, подолання чинників ризику, запобігання захворюванням, оптимальне використання соціальних та природних умов з метою збереження і покращення здоров’я. На 1-й Міжнар. конф. з пропаганди З. с. ж., проведеній у Канаді 1986, ухвалено Оттав. хартію з пропаганди З. с. ж. Різні підходи до вивчення явища зумовили розбіжності у його визначенні. 1994 укр. вчені запропонували формулу здоров’я, яка об’єднує всі дії людини, спрямовані на його формування, збереження, зміцнення, споживання, відновлення, передавання у спадок. Необхід. умовами З. с. ж., що стосуються всіх сфер здоров’я (фіз., псих., соц. і духовної), на думку більшості дослідників, є якісне харчування (зокрема споживання якіс. питної води, необхід. кількості вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, спец. продуктів і харч. добавок підвищеної біол. цінності), сприятливі умови побуту (якість та комфортність житла, наявність умов і засобів для орг-ції актив. й пасив. відпочинку тощо), праці (безпека, гідна оплата, наявність стимулів і умов для профес. розвитку), рухова активність (використання засобів фіз. культури та спорту, різноманіт. систем оздоровлення, підвищення рівня фіз. розвитку, його підтримання, відновлення після фіз. і псих. навантажень). До обов’язкових умов З. с. ж. належать також відсутність залежності від різних агентів (тютюн, алкоголь, наркотики тощо), запобігання небезпеч. поведінці в сексуал. сфері. Важливими чинниками З. с. ж. є повноцінне й безпечне статеве життя відповідно до вікових та індивід. особливостей, здатність індивіда чинити опір наяв. рівню соц. стресогенності. З. с. ж. як соціол. категорія характеризує ступ. реалізації потенціалу певного сусп-ва, соц. групи, індивіда у забезпеченні влас. здоров’я, ефективність функціонування чинної соц. системи щодо здоров’я як фіз., псих., соц. і духов. благополуччя людини, показника соц. добробуту сусп-ва. У політ.-правовому аспекті поняття розглядають як одну з найважливіших концепцій соц. політики, яка, визнаючи соц. цінність здоров’я, зобов’язує державу, сусп-во, та індивідів відповідально ставитися до влас. здоров’я, здійснювати перманентні заходи з його збереження й зміцнення, забезпечувати сприятливі для здоров’я і життя природні та соц. умови.

Р. Я. Левін

Стаття оновлена: 2010