Зелені свята

ЗЕЛЕ́НІ СВЯТА́ Вiдзначають на 50-й день після Великодня. Ін. назви — Трійця, Пʼятидесятниця. У давнину Троїц.-русал. обрядовiсть по­значена заверше­н­ням весняного i поч. лiтнього календар. циклів. В її основі — культ рослин­ності, магія заклика­н­ня врожаю. З. с. мають багато допомiж. обрядiв. Із Трiйцею повʼязанi завива­н­ня вiнкiв, «клечальна» субота, Русалiї, помина­н­ня предкiв, гоні­н­ня шуліки (понедiлковi заговини через тиждень після З. с.), які пере­гукуються з гол. ідеєю — проводом весни та вшанува­н­ням пращурiв. Остан. тиждень напередоднi З. с. — «зелений», або «клечаний». За повiрʼям, саме в цей час приходять душi померлих «не своєю смертю» — утоплеників, мертвонароджених або похованих нехрещеними (за нар. уявле­н­нями вони пере­творюються на русалок) й намагаються чинити капостi (толочать жита, лякають молодих дiвчат та хлопцiв, нерiдко зало­скочують до смертi чи затягають у воду). Щоб задобрити русалок, юнки напередоднi свята в четвер плели на живостоях дерев вiночки — «щоб бавилися нявки» — i роз­вiшували на гiлках шматки бiлого полотна — «русалкам на льолю». Здебiльшого З. с. роз­починали у пʼятницю. Жiнки до сходу сонця йшли на луг чи у лiс збирати лiкар. рослини. У «клечану» суботу селяни рвали материнку, чебрець, полин, лепеху й прикрашали запаш. зi­л­лям свiтлицi — обтикували лави, стiни, пiдвiко­н­ня, образи, а лепехою, осокою, любистком, мʼятою, пижмом, татар. зі­л­лям притрушували долiвку. Надвечір ішли босонiж до лiсу — «щоб дерево не всохло» — й запасалися клеча­н­ням — галузками клена, верби, липи, акації, горіха, ясена чи дуба, якими прикрашали обiйстя, ворота, тини, хлiв, одвiрки хати, стрiху, дорiжку від порога до ворiт. Забороненим деревом подекуди вважали осику, проте саме осиковими пагонами обтикували глухi кутки подвiрʼя — «щоб вiдьми не заходили». У Карпатах у «клечану» суботу сусiди просили вибаче­н­ня одне в одного. Троїц. роз­ваги починали з понеділка й святкували тиждень. Протягом трьох клечал. днiв, а особливо у Богодухiв день (вiвторок), селяни органiзовували ігри та забави в лісі чи полі, на вигоні за селом. Подекуди молодіжні забави й танці проводили біля спец. лаштунків — ігорного дуба чи явора (до довгої жердини зверху горизонтально прикріплювали колесо, прикрашене гі­л­лям, квітами, стрічками). У кожному регiонi забави мали свої назви i сюжетнi сценки; дiйства вiдбувалися довкола галузки, прикрашеної квiтами, та свiчки. На Полтавщинi «водили тополю», на Чернiгiвщинi «водили вiльху»); оригiн. обрядовiсть побутувала на Полiс­сi, фрагменти якої збереглися у селах Рiвненщини — «водити куста». В обряді окремо брали участь зранку пiдлiтковi дiвчатка, в полудень — юнки, а пiсля обiду — жiнки. Гурти збиралися на лiсовiй галявинi, прикрашали зелен­ню одну з учасниць — «Кустянку», одягали вiночки з живих квiтiв та оздоблювали талiю лепехою. «Кустянка» в оточен­нi подруг несла при­брану галузку берези чи клена в село. У су­проводі пiсень гурт обходив односельцiв, вiншуючи господарiв величал. текс­тами та поет. побажа­н­нями статкiв, здоровʼя i багатого приплоду в госп-вi, за що їх обдаровували.

Iз З. с. повʼязані поминал. обряди. Селяни ходили до могил померлих родичiв, прикрашаючи гробки клечаним зi­л­лям, пере­важно лепехою; органiзовували колективнi панахиди. Напередоднi Трiйцi готували поминал. обiди в оселях; якщо це було у четвер, то їх називали «дiдами», у пʼятницю — «бабами». Лiтнi люди готували пiснi страви, серед яких обовʼязково мали бути гарячий борщ i коливо, якими роз­починали й закiнчували спільні поминал. трапези. Поруч з їжею клали ложки для небiжчикiв. Трiйчан. празники, як правило, завершували проводами русалок. У четвер пiсля З. с. надвечiр усi гуртом йшли до кладовищ, запалювали смолоскипи, а дiвчата в бiлих сорочках із роз­плетеним волос­сям, узявшись за руки, обходили могили. Це був остан. день, коли виконували веснянки й водили хороводи.

Завантажити статтю