Знання суспільство - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Знання суспільство

ЗНАННЯ́ СУСПІ́ЛЬСТВО Термін «З. с.», який став популяр. завдяки працям П. Дракера, описує нову парадигму сусп. устрою або вірогід. істор. тип сусп-ва (різновид інформаційного суспільства), що постало в результаті інформ. революції наприкінці 20 ст. Він пов’язаний зі зміною природи і функцій наук. знання (за концепцією Ж.-Ф. Льотара), зміною умов вироб-ва, перероблення, упр., розподілу знання (інформації) – від наук. теорій і методологій до особистого повсякден. знання й технізов. комплексів даних. У соц. та екон. вимірах характерними стають суттєве підвищення ролі інформації, знання та інформ. технологій в упр. і зміні якості життя сусп-ва, використання знання та інформації як визначал. вироб. сили. Відповідно зростає кількість соц.-профес. груп, зайнятих вироб-вом та розповсюдженням знання, інформ. продуктів і послуг, а також соц. груп, залучених до застосування інформ. технологій у соц. комунікаціях. Осн. ознака З. с. – входження у глобал. інформ. простір, яке посилює ефективність інформ. взаємодій між людьми, забезпечує доступ до світ. інформ. ресурсів та задовольняє потребу в інформ. продуктах і послугах. У наук. дебатах 1960-х рр. щодо індустріального суспільства сформульовано питання про можливий парадигмал. зсув до концепції сусп-ва, засн. на знанні. Вже тоді деякі автори передбачали перетворення знання у фактор, здатний потіснити працю і капітал як рушійні сили подальшого капіталіст. розвитку. Ідеї З. с. представлені у розгорнутих концепціях інформ. сусп-ва М. Кастельса та Д. Белла (до концепції Д. Белла майже у повному обсязі включена розроблена ним наприкінці 1960-х – на поч. 1970-х рр. теорія постіндустр. сусп-ва). Численні дослідники кін. 20 – поч. 21 ст. описують сучас. стан постіндустр. сусп-в як перехід (трансформацію) до З. с. або інформ. сусп-ва. М. Севедж концептуалізував З. с. як третю хвилю в соціоекон. розвитку людства. Перша хвиля – епоха землеробства (добробут сусп-ва ґрунтувався на власності на землю), друга – індустр. епоха (на власності на капітал, пром. підпр-ва). В епоху знання добробут стає продуктом власності на знання та здатності використовувати його для створення й удосконалення товарів і послуг. Згідно з Г. Шпіннером, із розвитком сусп-в поруч з госп. та правовими порядками утворюються порядки знання як сукупність когнітив. епох і пізнавал. форм, новий порядок знання (з автоном. областями його регулювання) є організуючим принципом сучас. інформ. епохи. В інституц. вимірі цивілізац. перехід до З. с. означає процес встановлення нових правил і практик соц. взаємодій, орієнтов. на участь сусп-ва в глобал. інформ. просторі, конкурентне вироб-во та застосування ресурсів знання. Встановлення таких правил на рівні екон. системи означає розвиток економіки, засн. на ресурсах знання, на рівні підпр-в – розвиток менеджменту знання, на рівні політики – розвиток політики, орієнтов. на знання. Розвиток науки й освіти розглядають як інвестицію капіталу в нац. та світ. сусп. прогрес. Розвитку З. с. сприяють процеси глобалізації ринку, вироб-ва й комунікацій, поширення інформ. технологій (інтенсивність вироб-ва знання та інформації, новітні медіа, електронні мережі тощо). Провідну роль відіграють т. зв. працівники знання. На думку А. Тоффлера, такі працівники (особливо науковці в системі дослідж. та розвитку й інж.) у цю нову епоху повинні мати в розпорядженні певну нормативно-технол. систему, завдяки якій зможуть створювати, розвивати та поширювати власне знання, а також управляти знаннями, що належать їхнім співпрацівникам. Діяльність працівників і компаній, які виробляють знання, сфокусована на інновац. завданнях. Світ. і регіон. дослідниц. й статист. центри розробляють системи індикаторів для порівнял. вимірювання розвитку З. с. Щорічно Ін-т статистики ЮНЕСКО пропонує оновлені значення індикаторів глобал. перспектив із розвитку науки, технологій, освіти, культури, комунікацій, що охоплюють бл. 200 країн світу. За методологією вимірювання внеску знання у розвиток сусп-ва (розробив і застосовує Світ. банк) розраховують агрегований індекс економіки знань (заг. підготовленість країни або регіону до функціонування економіки знань). До вимірювань 2007 включено 140 країн, за результатами яких Україна отримала 51 ранг (1995 – 57 ранг). Перші місця в ієрархії розвитку З. с. посіли країни Пн. Європи (Швеція, Данія, Норвегія, Фінляндія); США – на 10-му місці, Німеччина – на 15-му, Польща – на 35-му, РФ – на 47-му. Донині не існує ціліс. теорії З. с. Наук. і політ. дебати 2000-х рр. демонструють повернення до концепту сучасності (модерн. сусп-ва), сфокусов. на ролі технологій як рушій. сили та на ролі глобал. екон. ринків у еволюц. розвитку такого типу сусп-ва. Таким чином залишається актуал. питання (поставлене 1968 Т. Адорно на 16-му всесвіт. конгресі соціології) стосовно того, чи можна вважати перехід від індустр. до постіндустр. сусп-ва остаточно завершеним. Крім того, нині розгорнулися дебати стосовно зміни соц. нерівностей у З. с., процесів політ. й екон. ексклюзії, влад. відносин між соц. групами.

Літ.: Дракер П. От капитализма к обществу знания // Новая постиндустр. волна на Западе / Пер. с англ. 1999; Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура / Пер. с англ. 2000 (обидві – Москва).

О. Д. Куценко

Стаття оновлена: 2010