Зноба Валентин Іванович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Зноба Валентин Іванович

ЗНОБА́ Валентин Іванович (10. 01. 1929, с. Софіївка, нині смт Дніпроп. обл. – 07. 08. 2006, Київ) – скульптор. Син Івана, батько Миколи Знобів, чоловік Т. Голембієвської. Нар. художник України (1979). Акад.-засн. АМУ (1997). Держ. премія України ім. Т. Шевченка (1996). Золоті медалі ім. В. Вучетича (1990), Британ. королів. асоц. скульпторів (1995), АМУ (2003). Орден «За заслуги» 3-го ступ. Нар. депутат ВР УРСР (1982–85). Чл. НСХУ (1955). Закін. Київ. худож. ін-т (1953; майстерня М. Лисенка). Голова Київ. орг-ції СХУ (1982–87). На твор. роботі. Працював у галузях монум. і станк. скульптури, портрета. Творчість відзначається тяжінням до образно-філос. узагальнень, експрес. композиц. вирішення, багатофігурності, гостроти й ажурності силуетів, монументальності. Майстерно володів каменем, деревом, металом. Учасник всеукр., всесоюз. та зарубіж. мист. виставок від 1951. Персон. – у Києві (від 1963), Осло (поч. 1990-х рр.), Единбурзі (1996), Лондоні (1997), Парижі та Афінах (2006). У Києві 2006 створ. Музей-майстерню Знобів-Голембієвських, на цьому будинку 2009 встановлено мемор. дошку З. Окремі роботи зберігаються в НХМУ, Київ. музеї рос. мист-ва, Держ. музеї-заповіднику «Битва за Київ у 1943 р.», Нац. музеї Т. Шевченка, Яготин. істор. музеї (Київ. обл.), Луган., Дніпроп., Запоріз., Кіровогр. та Сімфероп. ХМ, Житомир., Рівнен., Терноп., Херсон. і Чернів. краєзнав. музеях, Центр. музеї Великої Вітчизн. війни «Меморіал Перемоги на Поклон. горі» (Москва), ін. музеях РФ, Великої Британії, Греції, Італії, Норвегії, США, Франції, Японії.

Тв.: станк. скульптури – «Вболівальники» (1950-і рр.), «Подолання» (1970-і рр.), «Бокораш» (1957; золота медаль Всесвіт. виставки у Брюсселі, 1958); пам’ятники – Т. Шевченку (1959, співавт., Дніпропетровськ; 1988, співавт., Хмельницький; 2004, Афіни), Г. Сковороді (1960, Київ), М. Островському (1966, м. Шепетівка Хмельн. обл.), В. Порику (1967, співавт., м. Енен-Льєтар, Франція; срібна медаль ім. М. Грекова, 1970), У. Кармелюку (1974, м. Летичів Хмельн. обл.), «Бронепоїзд “Таращанець”» (1974), 4 скульптурні групи «Народ України» перед входом до ВРУ (1984; усі – у Києві), І. Мечникову (1986) й Є. Ру (2005; обидва – Париж), Дж. Непієру (м. Единбурґ), Дж. Мюїру (співавт., м. Данбар; обидва – 1996, Велика Британія), «Архангел Михаїл» (2001), «Козак Мамай» (2002; обидва – Київ, співавт.); «Ґ. Клімт» (м. Унтерах, Австрія, 2003), «Ф. Єтерія» (Одеса, 2004), королеві Франції Анні Київській (2005, співавт., м. Сенліс, Франція); мемор. комплекси – в’язням Дарниц. концтабору (1969, Київ), «Україна – Визволителям» (1970, співавт., побл. Ужгорода); героям Букрин. плацдарму (1985, с. Балико-Щучинка Кагарлиц. р-ну Київ. обл.), військ. слави (Херсон), «На колючому дроті» (Київ; обидва – 1988), «Атака» (1989), «Загиблим» (2000; обидва – Мемор. комплекс «Нац. музей історії Великої Вітчизн. війни 1941–1945 рр.» у Києві), «Воїн-визволитель», «Зниклим безвісти» (Центр. музей Великої Вітчизн. війни «Меморіал Перемоги на Поклон. горі»; обидва – Москва, 1995).

Літ.: Валентин Зноба: Альбом. 1970; Криволапов М. Митець воістину народний (Пам’яті акад. АМУ В. І. Зноби) // Мист. обрії’2005–06. Вип. 8–9. 2006; Скульптор Михайло Лисенко та його учні: Каталог. 2006; Безгін І. Д. Академіки. Життя в мистецтві. 2006 (усі – Київ).

В. М. Дірова, В. М. Тихонюк

Стаття оновлена: 2010