Зойфер Юра - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Зойфер Юра

ЗО́ЙФЕР Юра (Soyfer Jura; 25. 11(08. 12). 1912, Харків – 16. 02. 1939, концтабір Бухенвальд, Німеччина, перепохов. на о-ві Стейтен-Айленд, передмістя Нью-Йорка) – австрійський поет, драматург, публіцист. Найяскравіший представник віден. політ. театру міжвоєн. часу. Народився в родині замож. євр. підприємця, отримав домашню освіту (рос., франц., англ. мови). Після більшов. перевороту 1917 разом з родиною через м. Ростов (нині Ярослав. обл., РФ), Тифліс (нині Тбілісі), Стамбул виїхав до Відня (1921), де, швидко опанувавши нім. мову, навч. у г-зії, згодом студіював германістику та історію в Ун-ті. Вже у підлітк. віці оприлюднював свої перші вірші («До старих професорів»), сценки, скетчі й сатир. куплети, створ. для агітац. програм Спілки соціаліст. школярів. На поч. 1930-х рр. став одним із провід. поетів і публіцистів органу австр. соціал-демократів, г. «Arbeiter-Zeitung» («Робітнича газета»), улюбленим автором віден. політ. кабаре, що розвивав традиції нар. театру. Його естет. орієнтирами були Ф. Війон, Г. Гайне, Й. Нестрой, К. Краус, К. Тухольський, Е.-Е. Кіш, Б. Брехт та ін. З. рано відчув загрозу, яку несе з собою націонал-соціаліст. режим у Німеччині (сатир. вірші «Вранішня пісенька Круппа», «Гітлер бачить погані сни», «Німецька ідилія», «Гітлерівська демократія»). Після придушення лютн. повстання віден. пролетаріату 1934 перейшов на нелегал. становище і зблизився з КП Австрії. Об’єктив. аналіз трагіч. подій австр. історії 1919–32 З. спробував подати у своєму незаверш. романі «So starb eine Partei» («Так умирала партія»). З іменем З. пов’язане нове піднесення політ. сатири в Австрії, особливо віден. субкультури 1930-х рр., яка розгорталася на «малих сценах» підвальних театрів (кількість глядачів не перевищувала 49 осіб, інакше поліція закривала їх) і з цензур. міркувань нерідко вдавалася до засобів карикатури, сатир. викривлення, ґротеску, фантастики, всілякого роду худож. «одивнення». Надзвичайно злободенно на тлі актив. підготовки до 2-ї світ. війни прозвучала п’єса З. «Der Weltuntergang» («Кінець світу», 1936), апокаліпсичні ідеї якої алегорично спроектов. на тодішню європ. дійсність. Великий успіх мала також п’єса «Der Lechner Edi schaut ins Paradies» («Еді Лехнер заглядає в рай», 1936), присвячена темі безробіття й ролі тех. прогресу в житті людства. Проблему політ. шахрайства, вдаваного й справж. патріотизму порушив у найпопулярнішій своїй драмі «Astoria» («Асторія», 1937). Написана за мотивами нім. середньовіч. легенди п’єса «Vineta» («Вінета», 1937) розвиває ідею духов. опору в умовах тотал. конформізму, а «Broadway-Melodie 1492» («Бродвейська мелодія 1492 року», 1937 – переробка драми В. Газенклевера й К. Тухольського «Христофор Колумб») викриває колоніалізм як антигуманний, аморал. принцип новітньої історії. Наприкінці 1937 З. заарешт., у лютому 1938 звільн. за амністією, 13 березня того ж року знову заарешт., невдовзі переданий ґестапо і відправл. у концтабір Дахау, а у вересні – у Бухенвальд, де помер від тифу. У Відні 1989 засн. Міжнар. т-во З., яке видає ж. «Jura Soyfer». Написана З. 1938 «Dachau-Lied» («Пісня про Дахау») і покладена на музику Г. Ціппером та М. Рубіном стала гімном в’язнів нацист. концтаборів. Низку творів З. укр. мовою переклав П. Рихло.

Тв.: Das Gesamtwerk: Lyrik–Prosa– Szenen und Stücke. 3 Bd. Wien, 1984; Sturmzeit: Briefe 1931–39. Wien, 1991; укр. перекл. – Асторія та інші історії: П’єси, оповідання, есе. Чц., 1996; Пісня бродяг // Jura Soyfer und die alte Welt. Wien, 2009.

Літ.: J. Horst. Jura Soyfer: Leben, Werk, Zeit. Wien, 1987; H. Arlt. Jura Soyfer und Theater. Frankfurt am Main, 1992; Jura Soyfer and His Time. Riverside, 1995; P. Rychlo. Soyfersche Texte und Humor in der Ukraine // Lachen und Jura Soyfer. St. Ingbert, 1995; J. Doll. Theater im Roten Wien. Vom sozialdemokratischen Agitprop zum dialektischen Theater Jura Soyfers. Wien, 1996; H. Arlt, K. Manger. Jura Soyfer (1912–1939) zum Gedenken. St. Ingbert, 1999; Теленько Г., Лучик О. «Кінець світу» Юри Зойфер як п’єса-застереження // Наук. вісн. Чернів. ун-ту. Герман. філологія. 2005. Вип. 234.

П. В. Рихло

Стаття оновлена: 2010