Золотарство

Визначення і загальна характеристика

ЗОЛОТА́РСТВО  — вид художньої творчості. Перші рідкісні прикраси з золота поруч із поширеними мідними та бронзовими трапляються вже у трипіл. культурі. В Україні як ремесло З. відоме у 6–13 ст. (фібули, браслети, сережки, персні, шийні гривни). Нар. золотарі використовували срібло, бронзу, мідь, рідше золото. Найпоширеніші техніки: лиття у форму, ритування, карбування, позолота, інкрустація — відомі з часів давньокиїв. доби. Як художнє ремесло З. розквітло у Київ. Русі, найвищого піднесення досягло у 16–18 ст. Розвиток укр. ювелірства від кін. 18 ст. характеризується втратою цілісності стилю та гармонії. У списках львів. золотарів кін. 18 — поч. 19 ст. — більшість нім. та чес. прізвищ; м. Броди (нині Львів. обл.) представляв А. Станке, Тисменицю (нині Івано-Фр. обл.) — Ф. Чальчинський, Перемишль (нині Польща) — М. Ольшевський, Ф. Петриківський. У Києві та Львові золотар. і сріб. цехи мали свої печатку, ін. цехові атрибути, статут, грамоти. На печатці київ. сріб. цеху зображено сріб. посуд, прикраси та інструменти. Склад чл. цеху досягав 30–40 осіб, 1816 — 172 (з них 50 майстрів), 1840 — 573. Майстри цеху систематично працювали на замовлення Києво-Печер. лаври, Михайлів. Золотоверхого монастиря, Софій. собору та ін. Сріб. цех ліквідовано 1886. Після зникнення цехових структур у 19 ст. З. активно розвивали у Києві, Житомирі, Харкові, Василькові, Бердичеві та ін. Нові форми організації З. проявилися у діяльності торг. домів «І. Козловський та В. Личков» (1882), «Д. та М. Нєвєжини», товариства «М. Вишневський та К°», «Товариства на вірі “Купці М. Шишман та Ю. Майкапар”», ювелір. магазинів у Києві. Станом на 1910 в Києві діяло 65 ювелір. підприємств, майстерень і магазинів, 1913 — 35 таких закладів, що стали частково об’єднувати у клуби на зразок колиш. цехів, зокрема «Діамант» (1913, голова — київ. ювелір-фабрикант Й. Маршак). У Києві пром. напрям ювелір. мистецтва від 1878 представлено майстернею, а згодом — ф-кою Й. Маршака (діяла до 1918). Широкий асортимент золотих, сріб. та мельхіор. виробів ф-ки складали сервізи, кубки, свічники, люстри, прикраси. Від 1890 ф-ка взяла участь у виставках у Парижі, С.-Петербурзі, Антверпені, Льєжі (обидва — Бельгія). Створили худож.-гравер. відділ ф-ки з широким діапазоном розподілу праці, що забезпечило успіх на ринках Москви, С.-Петербурга, Варшави, Тифліса (нині Тбілісі), Харкова. Найбільшу експозицію продукції розгорнули на Всерос. виставці 1913 у Києві, де були представл. бл. 40 ювелір. магазинів. Поява фабрич. метал. начиння і тиражування недорогих прикрас знизили худож. рівень рукотвор. виробів. Складний час, познач. переломами в розвитку укр. культури, вплинув і на міське З., яке почало занепадати. Розвиток золотар. промислу у Галичині набув особливого піднесення в період між світ. війнами, коли виготовляли переважно вироби реліг. ужитку. Серед золотар. майстерень відомі фірма Б. Дорнгельма (мала міжнар. визнання), золотар. майстерні К. Волкера й майстерня І. Випаска, золотар.-гравер. фірма братів Янцінських, золотар. артілі та майстерні у Львові Й. Бадовського, М. Димета, товариство «Ризниця» з філіями у Станіславі (нині Івано-Франківськ), Львові, Самборі (нині Львів. обл.), Перемишлі, підприємство церк. виробів «Священна поміч» у Станіславі та Коломиї (нині Івано-Фр. обл.). На цьому тлі яскраво вирізнялася творчість сільс. золотарів, яка кілька століть існувала поряд із профес. міським ювелірством. Сільс. виробництво прикрас характеризується примітив. технологією та органіч. єдністю з традиц. одягом. У більшості випадків серійні вироби штампували або відливали в глиняних (кам’яних) формах з імітацією зерні, доповнювали гравіюванням і золоченням амальгамою. Осн. види виробів — жін. прикраси: дукачі (на основі монети, медалі з декор. елементами — бантами, решітками), зґарди, шелести, чепраги (суціл., круглі, розеткові), келефи, топірці, «лелітки», люльки — в Укр. Карпатах, сережки з підвісками і без рельєф. накладок, персні, обручки — плоскі, рельєфні, з орнаментом (в Укр. Карпатах із зображеннями), хрестики, часто ускладнених форм та декору (з променями, ажурами) масово виробляли у 19 — на поч. 20 ст. при монастирях, у багатьох карпат. селах. Орнам. мотиви золотар. виробів (зокрема дукачів) використовували килимарі, вишивальниці, гончарі. У Сх. обл. осн. прикрасою був дукач. За типами брошок їх називали плетеними, рогатими, вереміїв. бантами. В окремих регіонах місце дукача займав нагруд. хрест, форму якого творчо інтерпретували нар. майстри в композиц. схемі андріїв. хреста (робили з міді, срібла чи білого сплаву литтям, штампуванням). Гравійовані геом. візерунки на хрестах нерідко доповнювали ажур. та емалевим декором. Серед продукції сільс. золотарів віддавали перевагу сережкам. За місц. виконанням, назвами, конструктивно-композиц. будовою їх поділяли на переяслав., вереміїв., книшики, крильця, місяці та ін. Стиліст. єдністю форм щодо сережок і аналог. назвами вирізнялися й нар. персні. Наприкінці 19 ст. З. витіснене фабрич. виробництвом, в Укр. Карпатах утрималося до серед. 20 ст. У перших десятиріччях 20 ст. виробництво нар. прикрас з металу на Сх. України майже повністю припинили. Своєрідні нар. латунні прикраси з геометризов. декором і давньою язичниц. символікою виробляли на Гуцульщині, де нар. ювелірне ремесло називали мосяжництвом. Після 2-ї світової війни у Львові організували фабричне ювелірне виробництво. У серпні 1944 запущено завод металогалантереї (виготовляв побут. галантерею, ювелірні вироби з недорогоцін. металів), від 1972 — ВО «Ювелірпром». Художники-модельєри створили чимало ювелір. виробів із золота з коштов. природ. каменями, штуч. вставками, які користувалися підвищ. попитом у СРСР. Серед пров. художників-проектантів ювелір. виробів — І. Андрусів, О. Савка, О. Оверко, М. Мережка. В Україні діють також Київ., Одес., Харків., Вінн. та Білоцерків. ювелірні заводи. Нова хвиля пром. розвитку ювелір. мистецтва в Україні припала на 1970–80-і рр. На спеціалізов. виставках у Монреалі (Канада, 1967), Яблонці (Чехословаччина, 1970-і рр.), Паланзі (Литва, 1986), Естерґомі (Угорщина, 1990) представили вироби художників спеціалізов. підприємств «Ювелірпрому» з Києва, Львова, Сімферополя В. Друзенка, В. Хоменка, Є. Жданова, О. Михальянца, О. і Т. Письменних, С. Вольського. 1992 створ. Держ. пробірну палату України, Асоц. ювелірів України (2010 налічувала 250 підприємств і ювелір. фірм). Високим рівнем майстерності відзначаються фірми «Лобортас», «Діадема,», «Дюльбер», «Ріал +», «Скляртасини», «Фіал». Про активізацію пром. ювелір. виробництва свідчать щорічні виставки «Ювелір-Експо Україна», «Еліт-Експо», «Ювелір. салон» у Києві, Львові, Харкові. На міжнар. рівні демонструють вироби викладачі, студенти і випускники каф. худож. металу Львів. АМ (В. Шоломій, С. Вольський, О. Івасюта, С. Микита, Р. Велігурський, А. Балабух, В. Крохмалюк, О. Куконін, О. Буйвідт), які є неоднораз. лауреатами та призерами Міжнар. симпозіумів металу «Hefaiston» (1995–2009, Пршеров, Чехія), «AMULETS» (1999, Леґніца, Польща), проекту країн ОБСЄ «Valuable Links» (2003, Софія, Амстердам, Відень), «EXPO–2005» (Японія), «Midora Design Award» (Ляйпциґ). 400-річчю утворення Львів. цеху ювелірів присвяч. виставка «Львів. скарбниця–2000». Серед ювелірів — І. Аблаєв, О. Атлантов, Р. Багаутдінов, В. Балибердін, А. Величко, О. Вериго, В. Волощак, О. Данильченко, Д. Двоєзерський, О. Дорошенко, В. Друзенко, П. Думинець, О. Єржиковський, О. Жарков, О. Жилкін, Є. Заварзін, Я. Ільченко, С. Капітонов, В. Качмар, Н. Кисилевська, Д. Коваль, О. Косенко, О. Кошміла, К. Кравчук, С. Кручинін, А. Крюков, А. Лелеко, Р. Мартиросян, Ш. Пержан, Р. Пікуль, М. Руснак, С. Сєров, Ю. Чаришников, Л. Шепель, Дж. Юсупов, П. Якубук. Див. також Ювелірне мистецтво.

Завантажити статтю