Золотарьов Василь Андрійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Золотарьов Василь Андрійович

ЗОЛОТАРЬО́В Василь Андрійович (справж. – Куюмжі; 24. 02(07. 03). 1872, м. Таганрог, нині Ростов. обл., РФ – 25. 05. 1964, Москва) – композитор, педагог. Проф. (1918). Засл. арт. РРФСР (1932), нар. арт. Білорус. РСР (1949). Сталін. премія (1950). Закін. С.-Петербур. консерваторію (1900; кл. М. Римського-Корсакова). Працював викл. Придвор. співочої капели (С.-Петербург, 1877–1900), водночас вивчав композицію у М. Балакірева. 1909–18 – викл. Моск., 1920–24 – Кубан. (м. Краснодар, РФ), 1933–41 – Мінської консерваторій; 1924–26 – проф. Одес. консерваторії, 1926–31 – Київ. муз.-драм. ін-ту. Продовжував традиції рос. класич. музики, водночас, збагативши її мелосом білорус. та укр. нац. культур. З. – один із засн. білорус. композитор. школи. Серед вихованців – А. Богатирьов, К. Данькевич, З. Заграничний, І. Зак, А. Свєчников, В. Фемеліді. Підтримував дружні стосунки і листувався з Л. Ревуцьким. Автор навч. посіб. «Фуга. Руководство к практическому изучению» (Москва, 1932; 1956; 1965); кн. «Воспоминания о моих великих учителях, друзьях и товарищах» (Москва, 1957).

Тв.: опери – «Декабристи» (1925; нова ред. – «Кіндрат Рилєєв», 1957), «Хвесько Андибер» (лібрето М. Рильського, 1926); балет «Князь-озеро» (1949); 7 симф. (1902–62); кантата «Шевченківська сюїта» (1929); 6 Струн. квартетів (1899–1943); Струн. квінтет (1904); солоспіви на вірші І. Франка («Догоряють», «Кузня», «Пісня»; усі – 1930); записи та обробки укр. нар. пісень; музика до театр. вистав.

Літ.: Акименко Ф. Василий Андреевич Золотарев // РМГ. 1913. № 14; Нисневич С. В. А. Золотарев. Москва, 1964; Архімович Л. Шляхи розвитку української радянської опери. К., 1970; Юцевич Е. Несколько штрихов к портрету // Лев Николаевич Ревуцкий. Статьи, воспоминания. К., 1989; Ревуцький В. По обрію життя: Спогади. К., 1998.

Б. М. Фільц

Стаття оновлена: 2010