Золотарьов Георгій Анатолійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Золотарьов Георгій Анатолійович

ЗОЛОТАРЬО́В Георгій Анатолійович (01. 01. 1931, м. П’ятигорськ Ставроп. краю, РФ – 16. 12. 2006, Донецьк) – прозаїк. Чл. НСПУ (1983). Закін. П’ятигор. пед. ін-т (1954). Від 1969 – дир. школи у м. Красний Луч (нині Луган. обл.). Писав рос. мовою. Дебютував 1971 у ж. «Донбасс» оповіданням «Самый ли трудный день?». Автор повістей «И день, и год, и всю жизнь...» (1977; про шкіл. життя), «Если только за себя» (1981; про шахтарів), «Пожить бы еще» (1990; про учителя-пенсіонера; усі – Донецьк), «Четыре грифа» (про М. Лермонтова, уривок у зб. «Літературна Луганщина», Лг., 1992), роману про покоління 1930-х рр. «Неужели – прощай?» (Д., 1990), а також істор.-пригодн. повісті для дітей «Бронзовый топор» (К., 1986; перевид. у однойм. зб., Новый Новгород, 1996), зб. «Стихи для детей. Сказки. Четыре грифа» (Д., 2006).

Літ.: «Но в битвах не устали вы…»: Сб. Лг., 2000; Романов Н. Город прославили мой. Д., 2008.

Н. В. Хаткіна

Стаття оновлена: 2010