ЗО́ЛЬНИКИ — особливий вид різночасових археологічних памʼяток. Характерні ознаки: курганоподібна форма, попелясто-сірий вміст ґрунту, велика кількість знахідок побутово-вироб. при­значе­н­ня. Найдавніші З. були поширені у лісо­степу й степу Пн. Причорноморʼя від доби пізнього бронз. віку до скіф. часу (15–12 — 6–5 ст. до н. е.). Подекуди вони сягали вис. 1,5–2 м і мали діаметр до 20 м. Утворювались на місці старих садиб, мешканці яких, намагаючись отримати згоду духів предків на пере­селе­н­ня в ін. місце, навмисне роз­бирали житла, роз­бивали посуд, роз­міщували біля вогнищ глиняні статуетки людей чи тварин, іноді здійснювали похова­н­ня людей або частин їхнього тіла. Ці найдавніші З. принципово від­різняються від зольних антич. жертовників 4–2 ст. до н. е., роз­таш. в окремих частинах міст, що не були без­посередньо повʼязаними із житлами. Іноді терміном «З.» помилково по­значають попелясто-сірі ґрунти давніх поселень або від­клади побут. смі­т­тя у природ. пониз­зях рельєфу на поселе­н­нях чи за їхніми межами, якщо вони утворюють вали, дуги тощо.