Зоогігієна

ЗООГІГІЄ́НА (від зоо… і гігієна) — наука, що ви­вчає закономірності взаємо­впливу довкі­л­ля й організму тварин; ви­значає раціональні умови утрима­н­ня, вирощува­н­ня, до­гляду, годівлі тварин, що сприяють збережен­ню здоровʼя і формуван­ню максимальної продуктивності. Ін. назви — гігієна тварин, вет. гігієна. З. досліджує вплив абіо­тич. (т-ра, вологість, за­брудненість, швидкість руху повітря, атмо­сфер. тиск, сонячна радіація) і біо­тич. (бактерії, віруси, комахи, паразити) чин­ників, ґрунту (ґрунт. інфекції, геохім. провінції, біо­хім. та біол. процеси), теплових та водних властивостей кормів (наявність токсинів, грибів, шкідливих рослин, шкідників, кратність і режим годівлі), води (фіз. властивості й хім. склад, патогенет. мікрофлора) на тварин, особливості годівлі різних їх видів і вікових груп. З. перед­бачає сан.-гіг. контроль за проектува­н­ням, будівництвом тварин­ниц. приміщень (вентиляція, ка­налізація, водозабезпече­н­ня, освітле­н­ня), роз­робле­н­ня при­йомів до­гляду за кінцівками, утрима­н­ня тварин у літніх табір. умовах і в зимовий період. З. ґрунтується на даних біол. та зоовет. дисциплін, вона тісно повʼязана з екологією та гігієною людини. Класифікують на заг., спец. і вет. гігієну.

Першим писем. джерелом із З. вважають ас­сирій. папірус Кагуна (6 тис. р. до н. е.). Ще за 2 тис. р. до н. е. давні вавилоняни і єгиптяни вміли лікувати тварин і вживали певних заходів із попередже­н­ня захворювань. Рекомендації з З., зокрема профілакт. заходи містять праці Гіп­пократа та рим. вченого В. Ренатуса. У Росії перші гігієн. правила роз­роблено на­прикінці 17 — на поч. 18 ст. у звʼязку з роз­витком завод. конярства, молоч. скотарства і вівчарства. У працях із тварин­ництва цього періоду вчені (М. Ліванов, Г. Кутепов, В. Всеволодов та ін.) значну увагу приділяли пита­н­ням гігієни. Петро І видав сенат. наказ «О содержании скота в удобных хлевах и на хорошем корме в предосторожности от болезней и падежа». Від 1861 у Росії набули пошире­н­ня посібники з питань З. закордон. авторів, зокрема К. Дам­мана (рос. перекл. — «Гигиена сельскохозяйствен­ных домашних животных», 1884–87) та М. Клім­мера (рос. перекл. — «Ветеринарная гигиена с основами кормления», С.-Петербург, 1912). Основоположником гігієни тварин у Росії вважають І. Попова, знач. внесок у її роз­виток зробив також Г. Свєтлов. 1884 у структурі Харків. вет. ін­ституту створ. каф. скотарства і гігієни, курс гігієни на якій читав М. Іванов. У 1930-х рр. у зоотех. та вет. ін­ститутах Росії й України засн. низку каф. З. На­прикінці 20 — у 21 ст. про­блеми З. ви­вчали А. Озеров, А. Онегов, В. Алікаєв, Т. Старов, М. Комаров, П. Лебедєв. Значну роль у роз­витку науки ві­ді­грає Між­нар. товариство зоогігієністів, організоване 1971. Кожні 3–5 р. проходять Між­нар. кон­греси з питань З. У 1960-х рр. виникла необхідність роз­робле­н­ня та удосконале­н­ня захис. сан.-гіг. заходів, нормативів мікроклімату. Це було зумовлено початком широкомас­штабного будівництва в СРСР тварин­ниц. комплексів з високою концентрацією поголівʼя на обмежених площах. Дослідж. зоогігієн. про­блем у цей період повʼяз. з іменами І. Леткевича, С. Плященка, В. Юркова, Г. Соколова, В. Медведського та ін. В Україні активну участь у їх ви­вчен­ні брали А. Скороходько (засн. З. як науки), І. Храбустовський, М. Демчук, М. Високос, М. Ященко, Ю. Марков, М. Борщ та ін. Вчені роз­робили норми і технол. параметри проектува­н­ня тварин­ниц. приміщень (площа під­логи на одну тварину, світл. коефіцієнт, нормативи температур. режимів для різних видів та вікових груп тварин і способи їх утрима­н­ня, гранично допустимі концентрації у повітрі шкідливих газів); встановили вплив клімат. і мікроклімат. чин­ників на організм с.-г. тварин, а також їхню роль в етіології захворювань, за­пропонували фізіологічно об­ґрунтовані параметри мікроклімат. приміщень для тварин, норми забезпече­н­ня їх водою, методи напува­н­ня, зоогігієн. вимоги до будівництва приміщень, вентиляц. системи, ка­налізації; об­ґрунтували методи викори­ста­н­ня інфрачервоного і ультрафіолет. ви­промінювань, іонізації повітря у приміще­н­нях; дослідили гігієн. властивості під­стил. матеріалів, вплив годівлі на резистентність тварин; за­пропонували способи зберіга­н­ня та знезаражува­н­ня гною, утрима­н­ня вагітних тварин і вирощува­н­ня молодняку. Пріоритет. зав­да­н­нями З. на сучас. етапі є профілактика незараз. і зараз. хвороб тварин, зокрема антропозоонозів; роз­робле­н­ня засобів і способів під­вище­н­ня природ. резистентності організму, жит­тє­здатності й продуктивності тварин, сан. якості тварин­ниц. продукції; охорона довкі­л­ля від за­брудне­н­ня від­ходами тварин­ництва; удосконале­н­ня зонал. гігієн. нормативів мікроклімату в приміще­н­нях для тварин, об­ґрунтува­н­ня оптимал. сан.-гіг. режимів і технол. при­йомів при різних системах їх утрима­н­ня.

Завантажити статтю