Зоотехнічна освіта

ЗООТЕХНІ́ЧНА ОСВІ́ТА — система під­готовки фахівців у галузі зоотехнії. Наук. основи З. о. в Україні закладено в 2-й пол. 19 ст., однак до 1920-х рр. вона роз­вивалася у складі агрономії. Після першої не­вдалої спроби організувати с.-г. школу в с. Богоявленське побл. Миколаєва 1790–97 зоотехнію викладали на курсах с.-г. домоведе­н­ня, сільс. і домаш. економії (від 1798 — у Києво-Могилян. академії, від 1805 — у Харків. університеті та ін.). У становле­н­ня З. о. знач. внесок зробили каф. агрономії й агрохімії Університету св. Володимира у Києві (засн. 1835) та Рішельєв. ліцею в Одесі (1836). Перші каф. заг. і спец. тварин­ництва на укр. землях створ. 1882 при Новоолександрій. ін­ституті с. господарства і лісівництва. Вищу З. о. започатковано від­кри­т­тям на базі с.-г. факультету Київ. політех. ін­ституту вет.-зоотех. (1921) та с.-г. (1922) ін­ститутів. У її становле­н­ня знач. внесок зробили М. Чирвинський, А. Скороходько, В. Устьянцев, І. Калугін, С. Ходецький, І. Бельговський, М. Потьомкін, М. Іванов, О. Браунер та ін. У 1930-х рр. організовано мережу спеціаліз. зоотех. закладів. Зокрема 1930 на базі зоотех. факультету Київ. вет.-зоотех. ін­ституту створ. зоотех. ін­ститут (1934 пере­вед. до Дні­пропетровська і реорганіз. у с.-г. ін­ститут), Харків. зоотехнікум реорганіз. у молочно-зоотех., а згодом — у зоотех. ін­ститут, 1931 Білоцерків. с.-г. політехнікум — у зоовет. ін­ститут. Зоотех. ін­ститут 1930 також засн. на базі Камʼянець-Поділ. с.-г. ін­ституту (1935 при­єд­наний до від­повід. факультету Херсон. с.-г. ін­ституту). Поширен­ню зоотех. знань у той період сприяли зоотех. факультети та каф., від­криті при Київ., Харків. та Одес. с.-г., Львів., Київ., Харків. вет. ін­ститутах, Львів. політехніці. 1954 шляхом обʼ­єд­на­н­ня Київ. с.-г. і лісогосп. ін­ститутів створ. Укр. с.-г. академію, яка стала осн. осередком роз­витку З. о. в Україні. 1973 започатковано під­готовку фахівців зі спеціальності «зооінженерія», 2004 — «технологія виробництва і пере­робки продукції тварин­ництва». Це повʼязують зі зміною технол. процесу веде­н­ня галузі, який перед­бачає викори­ста­н­ня інж. праці, механізацією та автоматизацією виробництва, проектува­н­ням сучас. ферм і комплексів для отрима­н­ня тварин з бажаними продуктив. та технол. якостями. Сучас. фахівець повинен володіти пере­довими при­йомами і методами з годівлі й роз­веде­н­ня с.-г. тварин, забезпечувати тварин­ництво рац. способами утрима­н­ня, до­гляду й вирощува­н­ня, створювати гігієн. умови, у яких тварини можуть давати високо­якісну продукцію при оптимал. затратах коштів, кормів тощо; брати участь у роз­роблен­ні та впроваджен­ні без­від­ход. технологій виробництва продукції тварин­ництва. Остан­нім часом важливими зав­да­н­нями зооінженера стали про­гнозува­н­ня екол. і соц. наслідків від екс­плуатації, за­провадже­н­ня технологій, селекц. й організац. методів та при­йомів, що сприяють охороні довкі­л­ля і збережен­ню здоровʼя тварин, а також людей, які споживають продукти тварин­ництва і беруть участь у до­гляді за тваринами та їхній екс­плуатації. Нині під­готовку фахівців вищої кваліфікації з зоотехнії здійснюють Нац. університет біо­ресурсів і природокористува­н­ня України (Київ), Харків. зоовет. академія, Львів. університет вет. медицини та біо­технологій, Поділ. аграрно-тех. (Камʼянець-Подільський), Житомир. агроекол., Луган., Сум., Білоцерків., Одес., Херсон. і Вінн. аграрні університети. На базі ВНЗів започатковано наук. школи та центри з роз­веде­н­ня і селекції (М. Потьомкіна, М. Кравченка, К. Свєчина, І. Журавка, В. Коваленка), годівлі й утрима­н­ня (І. Бельговського, П. Пшеничного) с.-г. тварин та ін.

Завантажити статтю