Зорич Стефанія Петрівна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Зорич Стефанія Петрівна

ЗО́РИЧ Стефанія Петрівна (справж. – Чорнобривець; 12(24). 11. 1892, с. Дабинівка, нині Кобеляц. р-ну Полтав. обл. – 17. 02. 1954, Москва) – співачка (сопрано). Засл. арт. РРФСР (1937). Навч. у О. Левицької (Москва, 1914), у студії В. Зарудної та М. Іполитова-Іванова при Моск. консерваторії (1918). Дебютувала у складі укр. трупи Г. Колісниченка, з якою виступала в містах України і Росії. Від 1914 – солістка укр. трупи Д. Гайдамаки, 1919–20 – опер. трупи Нар. дому, 1920–41 – Великого театру в Москві. Володіла голосом м’якого тембру, сценіч. обдаруванням. Створ. нею образи вирізнялися простотою і щирістю вокал. виконавства.

Партії: Наталка («Наталка Полтавка» М. Лисенка), Оксана («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Катерина (однойм. опера М. Аркаса), Трільбі (однойм. опера О. Юрасовського), Тетяна, Марія, Ліза («Євгеній Онєгін», «Мазепа», «Пікова дама» П. Чайковського), Тамара («Демон» А. Рубінштейна), Мікаела («Кармен» Ж. Бізе), Тоска, Мімі, Баттерфляй («Тоска», «Богема», «Мадам Баттерфляй» Дж. Пуччіні).

І. М. Лисенко

Стаття оновлена: 2010