Забавлянки - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Забавлянки

ЗАБАВЛЯ́НКИ – жанр дитячого фольклору. Ін. назва – утішки. Переважно короткі віршов. твори, які виконують речитативом або наспівують на простеньку мелодію; адресують немовлятам, які сприймають їх як набір приєм. звуків і рухів, а також дітям, які вже дещо розуміють зі звернених до них слів. З. супроводжують гойдання дитини в колисці, підкидання на коліні чи ступні дорослого (чукикалки), перебирання та потягування пальчиків, похитування голівки, піднімання ручок й ін. рухи, які є не лише розвагою, а й потріб. для малюка фіз. вправами. Поєднання руху зі словом, наспівом створює відчуття комфорту; елементар. зміст сприяє пізнанню найпростіших предметів та явищ, самоусвідомленню дитини, опануванню нею мови й мовлення. Цьому особливо допомагає участь самої дитини у виконанні творів у формі діалогу, коротких жартівливих віршиків, що часто починаються з казкових формул («Був собі…», «Жив собі…», «Жив-був…» та ін.). У деяких з них використовується прийом безкінечності, який створюють адресовані малюкові питання, що спонукають до актив. участі в забаві, стимулюють пам’ять і мовлення. Кумулятивна будова З.-діалогів у формі ланцюжка питань та відповідей сягає архаїч. мислення й давніх уявлень. У практиці нар. виховання активність дитини та реакція на забави були показником її розвитку.

Літ.: Дитячий фольклор: Колискові пісні та забавлянки. К., 1984; Т. Perit-Polonijo. Ditjacyj fol’klor. Kolyskovi pisni ta Zabavljanky // Narodna Umjetnost. Zagreb, 1986. Kn. 23; Лойтер С. М. Русский детский фольклор и детская мифология. Петрозаводск, 2001.

Г. В. Довженок

Стаття оновлена: 2010