Забаштанський Володимир Омелянович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Забаштанський Володимир Омелянович

ЗАБАШТА́НСЬКИЙ Володимир Омелянович (05. 10. 1940, с. Браїлів, нині смт Жмерин. р-ну Вінн. обл. – 02. 12. 2001, Київ) – поет, перекладач. Чл. НСПУ (1967). Держ. премія України ім. Т. Шевченка (1986). Всеукр. літ. премія ім. В. Свідзинського (2001). Орден «За мужність» 3-го ступ. (1997). У 18-річ. віці внаслідок нещасного випадку втратив зір і руки. Закін. Київ. ун-т (1969). Керував літ. студією «Кобза» при ред. ж. «Дніпро» (1986–93). Дебютував 1960 віршем «Щоб мирні ранки уставали…» у г. «Заклик». Виступав проти бездуховності, обивател. філософії і фарисей. моралі, зречення нац. традицій, історії, мови; утверджував високі моральні якості людини, стійкість до випробувань долі. Його твори стилістично прості, лаконічні, афористичні, з ритор. зворотами, глибинно закоріненою лексикою, органічною фонікою, близькою до фольклорної. Перекладав з рос., білорус., болгар., туркмен., осетин. та ін. мов. 2008 у Браїлові відкрито літ.-мемор. музей З.

Тв.: Наказ каменярів. К., 1967; Віра в людину. К., 1971; Моя вузькоколійка. К., 1973; Гранітні краплі. К., 1975; Крицею рядка. К., 1977; Сині скелі. К., 1978; Вага слова. К., 1981; Запах далини. К., 1982; Треба стояти. К., 1986; Жага життя. К., 1987; Мужністю завдячую тобі. К., 1988; Древо роду. К., 1990; Браїлівські балади. К., 1990; Вереснева земля. К., 1994; Найкревніша рідня. К., 1999; Свічечкою слова. Жмеринка, 2000.

Літ.: Олійник Б. Малюю впевнено добу // ЛУ. 1967, 13 жовт.; Дзюба І. Світ Забаштанського // Там само. 1982, 16 груд.; Ткаченко А. Вогонь діткливої душі // Дніпро. 1987. № 1; Кагарлицький М. Наодинці з совістю. К., 1988; Стрельбицький М. Кобзарське серце Володимира Забаштанського // Дніпро. 1990. № 10; Гайворон І. Він – істинний герой // ЛУ. 2005, 6 лип.; Дзюба І. Випробувано на справжність (Володимир Забаштанський) // Дзюба І. З криниці літ. К., 2007.

А. О. Ткаченко

Стаття оновлена: 2010