Забой Аліса Василівна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Забой Аліса Василівна

ЗАБО́Й Аліса Василівна (18. 08. 1946, Київ) – скульпторка. Чл. НСХУ (1989). Закін. у Києві Респ. художню школу ім. Т. Шевченка (1964; викл. Б. Довгань, Є. Семенов), худож. ін-т (1969; майстерня В. Бородая). Працювала у творчо-вироб. об’єдн. «Художник» (1971–89) та викл. скульптури дит. худож. школи № 6 (1980–83, 1986–89) у Києві. Учасниця всеукр. мист. виставок від 1966. Після підписання 1968 Листа-протесту проти порушень в СРСР принципів соціаліст. демократії та норм соціаліст. законності до 1987 була позбавлена участі у мист. житті країни. Персон. виставки – у Києві (1996, 1998–99, 2001, 2006), Львові (2001). Уже у ранніх роботах З. звернулася до образів нац. культури, окремі твори – з актив. політ. забарвленням. З. вільно оперує різними стилями й мист. традиціями: академ. знання поєднує з модернізмом, примітивом, мист-вом слов’ян. середньовіччя. Гол. теми творчості – родючість землі, материнство. Мова форм рухома, багато нюансована; образ народжується на межі реалізму й умовності.

Тв.: «Стара, зовсім стара баба» (1968), «Пієта ХХ ст. (На смерть А. Горської)», «Відлуння», «Єва» (усі – 1970); пам’ятник на могилі А. Горської (1971), «Стаття 58», «А. Ахматова», «Василь та Іван Григоровичі-Барські» (усі –1989); монум.-декор. композиції – «Нептун» (1974, санаторій ім. П. Тольятті у м. Ялта, нині АР Крим), «Апофеоз Русі» (1980, кафе «Хрещатик» у Києві; знищено), «Легенди Коли» (1988, дит. кафе «Імандра» м. Мончегорськ Мурман. обл., РФ); «Благовіщення», «Марія (Спокій)», «Єлизавета благаюча» (усі – 1993), «Образ жінки в контексті двох релігій» (1993–2001); триптих «Віра», «Надія», «Любов»; «Земля вранці», «Земля вдень», «Земля спить» (усі – 1994), «Нехай буде воля твоя», «Єлизавета мироносиця» (обидва – 1995), «Берегиня сім’ї», «Весняна діва», «Плач Марії», «Св. Варвара», «Покрова (Любов)» (усі – 1996), «Різдво», «Марія чекає» (обидва – 1997), «Рівновага», «Жаль», «Відданість», «Успіння», «Св. Параскева з лілією» (усі – 1998), «Вознесіння», «Грифон» (обидва – 1999), «Зваба (Лоліта)», «Жага» (обидва – 2000), «Покора», «Очікування», «Меланхолія (Солоха)», «Кішка і дерево» (усі – 2001).

Літ.: Підгора В. Перша персональна Аліси Забой // Київ. 1997. № 7–8; Бушак С. Відродження вирубаного коріння // Там само. 1999. № 1–2; Аліса Забой. Скульптура: Альбом. К., 2001; Мірошник Г. Жіноче серце оживляє бронзу // КіЖ. 2001, 27 жовт.; Хрущак М. Жінка-скульптор. Мужність і жіноч-ність // ОМ. 2002. № 3.

Л. О. Лисенко

Стаття оновлена: 2010