Заболотів

ЗА́БОЛОТІВ — селище міського типу Снятинського ра­йону Івано-Франківської області. Знаходиться на лівому березі р. Прут (притока Дунаю), при впадін­ні в неї Турки, за 18 км від м. Коломия, за 20 км від райцентру та за 80 км від обл. центру. Площа 8,8 км². Насел. 4129 осіб (2001, складає 91,1 % до 1989), пере­важно українці. Через с-ще проходить залізниця Івано-Франківськ–Чернівці. Назва, ймовірно, повʼязана із місцерозташува­н­ням за болотом. Перша згадка про З. датується 1453. Згідно запису Коломий. земел. книги шляхтич П. Преславський подарував його своїй сестрі Софії. 1579 згадується як володі­н­ня шляхтичів Зборовецьких. 1490–92 заболотівці брали участь у пов­стан­ні під проводом І. Мухи. Роз­ташува­н­ня З. на шляху з Пн. Буковини до Галичини сприяло його зро­стан­ню. У 17 ст. — один з пунктів продажу великої рогатої худоби. 1621 зруйновано татар. ордою. Від поч. 17 ст. до 1630 належало Потоцьким, згодом — Казановським, Бакутським, Синівським. Під час Визв. війни під проводом Б. Хмельницького діяв загін заболотів. пов­станців, очолюваних І. Кравцем та І. Ковалем. За участь у боротьбі проти польс. поневоле­н­ня 30 заболотівців були страчені. Після 1-го поділу Польщі 1772 — у межах кордонів Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). Спочатку З. входив до складу Заліщиц. округу, від 1811 — Коломий. округу Львів. намісництва. 1785 З. указом імператора від­несено до категорії міст, у на­ступ. році повернуто поперед. статус. Починаючи від 1790 З. був євр. містечком (кількість євреїв зменшилася після погрому 1903, під час 2-ї світової війни його повністю знищено). На­прикінці 1780-х рр. тут мешкало 110 селян. і 86 міщан. сімей, у серед. 19 ст. — 2173, 1910 — 4767 осіб. 1847 у З. від­крито однокласну початк. школу. Після прокладе­н­ня залізниці (1866) значно зросла його роль як пере­валоч. пункту в торгівлі з гір. р-нами Поку­т­тя. 1872 від­крито тютюн.-ферментац. завод (від 1990-х рр. фактично не працює; збереглися адм. і вироб. будинки 19 ст.; арх. М.-Т. Дудрик), який, окрім місц. сировини, пере­робляв імпортовану (з Куби, Бразилії, Пуерто-Рико). 1877 на ньому працювало бл. 1 тис. осіб. У роки 1-ї світової війни З. тривалий час пере­бував у зоні воєн. дій між рос. та австро-угор. військами, неодноразово пере­ходив від однієї до ін. сторони. 1919–39 — у межах кордонів Польщі. 1939 при­єд­нано до УРСР. Від 1940 — смт. 1940–62 — райцентр. Від 1 липня 1941 до 30 березня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. 1942 на г. Хомова нацисти роз­стріляли 2 тис. осіб, протягом 1941–44 вивезли на примусові роботи до Німеч­чини 140 юнаків і дівчат. Жит. за­знали сталін. ре­пресій. До серед. 1950-х рр. діяли загони ОУН–УПА (першою місц. організацією ОУН, яка була створ. 1938, керував С. Касіян). Нині у З. — заг.-осв. школа, дитсадок, муз. школа, між­шкіл. навч.-вироб. комбінат; клуб, Будинок культури; лікарня; від­діл. 2-х банків. Реліг. громади: УПЦ КП (деревʼяна церква Воскресі­н­ня Господнього, 1896), РКЦ (костел Пресвятої Трійці, 1903), УГКЦ. Є ДЮСШ, низка спорт. клубів. Встановлено памʼятники Т. Шевченку (входить до реєстру найкращих памʼятників поету в світі), засн. с-ща шляхтянці Софії, воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни, памʼятні знаки воякам ОУН–УПА, воїну-афганцю С. Бог­данову, погру­д­дя М. Шпербера, барельєф С. Бандери (на будинку селищ. ради). Серед видат. уродженців — біо­лог, дійс. чл. НТШ В. Бриґідер, фізик, матеріало­знавець І. Григорчак, лікар-уролог В. Клипич, лікар-офтальмолог В. Селезінка; письмен­ник М. Шпербер; графік, монументаліст, дизайнер М. Курилич. З с-щем повʼязані життя та діяльність поета, літературо­знавця Б. Мельничука, гірн. інженера В. Векерика, хіміка Б. Гуцуляка, лікаря П. Вакалюка, політ. діяча Є. Жовтяка.

І. Д. Танюк

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю