Заборона української мови | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Заборона української мови


Заборона української мови

ЗАБОРО́НА УКРАЇ́НСЬКОЇ МО́ВИ В історії відомі приклади, коли панівна нація забороняла автохтон. населенню певного регіону, краю або й країни, що втратила державність, вживання рідної мови. Однак небагато в історії цивілізації випадків, коли заборона вживання рідної мови налічує сотні років і відображена в десятках уряд. актів, законів. Укр. мова століттями зазнавала таких утисків. Окупаційна влада розуміла, що заборона мови призведе до її нівелювання, заміни іншою, зумовить зникнення нації або втрати її самобутніх рис, виродження та асиміляцію (див. Асиміляція мовна).

Після підписання Б. Хмельницьким 1654 у Переяславі договору з рос. царем розпочато наступ на укр. книжку. 1693 прийнято закон, що забороняв ввозити до Московської держави укр. видання. Тоді ж було запроваджено цензуру для контролю за діяльністю укр. книговидавців. 1709 видано указ про обов’язкове цензурування в Москві всіх укр. книжок.

За правління Петра І видано серію указів, одним з яких (1720) повністю заборонено друкування книг укр. мовою. Розуміючи роль і вагу освіти, царизм, позбавивши укр. народ власної книги, циркуляром 1784 заборонив викладання укр. мовою у Києво-Могилянській академії та ввів обов’язкову рос. мову в усіх уч-щах імперії. Ще раніше початкову освіту в Україні також зобов’язано провадити рос. мовою. Усе, що впливало на розвиток укр. мови (книгодрукування, освіта, художня літ-ра, театр, преса), постійно перебувало «під опікою» цар. уряду. Спеціальними таємними наказами цензурі було дозволено навіть з історичних документів вилучати місця, де згадано про укр. мову чи укр. народ. В одного з найчисельніших народів Рос. імперії до 19 ст. не було перекладу Святого Письма рідною мовою (заборону аргументували укр. сепаратизмом).

Особливо негативну роль в історії укр. мови й культури загалом відіграли два цар. укази 19 ст. Перший, виданий 1863 і відомий як Валуєвський циркуляр, забороняв друкувати укр. мовою букварі, навчальні посібники, наукові видання, періодику. Виняток було зроблено лише для творів художньої літератури, але їх цензурували. У циркулярі зазначено, що «никакого малороссійскаго языка не было, нѣтъ и быть не можетъ». Цей документ не лише припинив видання книжок укр. мовою, а й спричинив закриття укр. недільних шкіл.

Іншим розпорядженням уряду цар. Росії, спрямованим на заборону друкування і поширення книжок укр. мовою, а також своєрідним доповненням Валуєвського циркуляра став указ 1876, який назвали Емським (підписаний імператором Олександром ІI у нім. містечку Емс). Підставою для його появи були доноси помічника попечителя Київського шкільного округу М. Юзефовича про т. зв. українофільський рух, тому цей документ ще називають «указом Юзефовича». Його не розглядали ні в Держ. Раді, ні в РМ, він був виданий фактично поза чинним законодавством. Указом заборонялося: 1) ввозити на тер. Рос. імперії книжки й брошури укр. мовою; 2) без цензурування в Гол. управлінні у справах друку видавати оригінальні твори й переклади укр. мовою, крім: історичних документів і пам’яток (зі збереженням правопису оригіналів) та творів белетристики (без відступу від загальноприйнятого рос. правопису); 3) ставити театр. вистави та влаштовувати читання укр. мовою, а також друкувати укр. тексти до нот. Наслідком такої політики уряду цар. Росії стало припинення діяльності Пд.-Зх. відділу Географічного товариства, закриття газети «Кіевскій телеграфъ», звільнення з роботи деяких викладачів Ун-ту св. Володимира у Києві, зокрема Д. Чубинського, М. Драгоманова. Уже наступ. року не було надруковано жодної книжки укр. мовою.

У 1880–90 видано кілька додаткових указів, що посилювали репресивні заходи щодо укр. культури. Було заборонено укр. книжки для дітей, на істор. теми та з життя інтелігенції. Піддавали остракізмові такі слова, як «Україна», «Запорозька Січ», «козак», що вважали нецензурними. Доходило до абсурдних ситуацій: укр. слова викреслювали з оповідань, писаних по-російськи, в концертах укр. пісні співали в перекладі рос. чи франц. мовами. М. Лисенкові запропонували змінити назву опери «Чорноморці». Викладання в школах укр. мовою було заборонено, з бібліотек вилучено книжки, написані укр. мовою або авторами-українофілами, замінено вчителів українців на росіян. Публікацію граматики укр. мови відхилено з огляду на те, що безглуздо друкувати граматику мови, якої не існує. Указ по-різному сприйняли громад. та наук. кола в Україні. М. Драгоманов змушений емігрувати за кордон, де за дорученням «Громади» та її фінансової підтримки заснував однойменний часопис, що став вільною трибуною для укр. наукової і культурницької думки. Чимало українофілів вірили: якщо не ставити політ. вимог, а обмежитися культурницькою діяльністю, то можна уникнути репресій. По-іншому сприйняли указ рос. шовіністи, котрі шкодували, що він не був послідовно втілений у життя й що 1881 було знято заборону з театр. вистав укр. мовою та дозволено друкувати укр. словники.

Емський указ діяв 30 р., втратив чинність (але не скасований офіційно) лише після 1905, коли було затверджено нові правила книгодрукування в Рос. імперії. Навіть після того, як закон засудили науковці Імператорської АН Росії (Ф. Корш, П. Фортунатов, О. Шахматов та ін. підготували доповідну записку «Объ отмѣнѣ стѣсненій малорусскаго пѣчатнаго слова», 1905), уряд заявив, що відміняти його передчасно. У радянський період, прикриваючись лицемірним гаслом про «дружбу й братерство народів СРСР», влада продовжила імперську політику асиміляції й русифікації, що отримала назву лінгвоцид. Див. також Етноцид.

Намагання обмежити вживання укр. мови зафіксовано й у сучасній Україні, зокрема у зв'язку з прийняттям у 2012 р. Закону України «Про засади державної мовної політики» (відомого як «закон Ківалова–Колесніченка»), яким було досягнуто істотного розширення функціонування рос. мови на укр. землях (див. Мовне законодавство).

Літ.: Железняк М. Українська мова за царату // Трибуна лектора. 1990. № 6; Кубайчук В. Хронологія мовних подій в Україні (зовнішня історія української мови). К., 2004; Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду: Док. і мат. К., 2006; Чи є російська мова руською: Зб. ст. К., 2008.

Статтю оновлено: 2020