Забудський Микола Олександрович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Забудський Микола Олександрович

ЗАБУ́ДСЬКИЙ Микола Олександрович (27. 01 (08. 02). 1853, Новогеоргіїв. фортеця, нині м. Новий-Двір-Мазовецький Мазовец. воєводства, Польща – 27. 02(12. 03). 1917, Петроград, нині С.-Петербург) – фахівець у галузі балістики. Брат Г. Забудського. Походив із спадк. дворян Черніг. губ. Генерал-лейтенант (1902). Чл.-кор. Париз. АН (1911). Закін. Михайлів. артилер. академію в С.-Петербурзі (1877), де був залишений аспірантом, а від 1880, після захисту дис. «О канонических уравнениях движения и дифференциальных уравнениях движения продолговатого снаряда, принимая воздух, как возмущающую причину», й працював: від 1890 – зав. каф. балістики, від 1900 – засл. проф., від 1908 – почес. чл. конференції. Водночас від 1879 – в Артилер. ком-ті: від 1902 – голова Комісії з випробувань артилер. систем. 1894 запропонував аналіт. вирішення задачі про вплив обертал. руху Землі на політ снаряда, 1895 – новий закон опору, відомий серед воєн. фахівців як закон Маїєвського–Забудського. Розробив конструкцію 3-дюймової (76 мм) польової гармати, яка значно переважала аналог. зразки іноз. армій і широко використовувалася у ході 1-ї світ. війни та воєн. дій 1918–20, а після деякої модернізації у 1920-х рр. – і 2-ї світ. війни. Автор праць «Внешняя баллистика» (1895) і «Теория вероятностей и применения ее к стрельбе и пристрелке» (1898; обидві – С.-Петербург), які значно вплинули на розвиток артилер. науки, а також низки статей з проблем математики, механіки, зовн. та внутр. балістики, матеріал. частини артилерії, вміщених в «Артиллерийском журнале».

Г. О. Бойко

Стаття оновлена: 2010