Кошице

КО́ШИЦЕ, Кошиці (Košice) — друге за роз­міром місто Словач­чини, центр Кошицького краю (на Сході межує з Україною). Знаходиться біля під­ніж­жя гірського масиву Чʼєрна гора, у долині р. Горнад (притока Шайо, басейн Дунаю), за 400 км від Братислави та за 96 км від Ужгорода. К. є західною околицею етнічних поселень українців. Площа 242,7 км². Населе­н­ня 240 688 осіб (2011): словаків — 73,8 %, угорців — 2,6 %, циган — 2 %, чехів — 0,6 %, русинів — 0,6 %, українців — 0,3 %, німців — 0,1 % (інші з національністю не ви­значилися). Віруючі: римо-католики (45 %), греко-католики (6,1 %), лютерани (2,3 %), кальвіністи (2 %), православні (1,24 %). Вузол автомобільного транс­порту, між­народний аеропорт, залізнична станція. К. вперше згадується в писемних джерелах 1230. Від 13 ст. було ві­доме як королівське місто. У 14 ст. К. стало другим за значе­н­ням словацьким містом. 1307 отримало муніципальні права, 1369 — власний герб. Від 15 ст. місто ві­ді­гравало лідируючу роль в Пентаполісі — лізі 5-ти найважливіших словацьких міст (крім К., входили Бардіїв, Левоча, Пряшів і Сабінов). У 15 ст. деякий час пере­бувало під владою гусита-таборита Я. Їскру. 1657 засновано Університет. У 17 ст. місто фактично було столицею Верх­ньої Угорщини, до якої офіційно належала східна частина Словач­чини. Під час епідемії 1710–11 померло близько 3800 осіб. У 17–18 ст. — центр пов­стань проти Габсбурґів. З містом повʼязані життя та діяльність керівника національно-визвольної війни угорського народу Ференца ІІ Ракоці. 1787 створено Кошицький греко-католицький вікаріат як адміністративний під­роз­діл Мукачівської греко-католицької єпархії. Його очолювали каноніки Мукачівської єпархії: І. Пастелій (1787–90), М. Брадач (1790–12) та Г. Таркович (1813–16).

Остан­ній пере­ніс центр вікаріату до Пряшева, де на його основі було засновано Пряшівську греко-католицьку єпархію. В К. здобув освіту І. Базилович, який тут видав фундаментальну латиномовну працю «Короткий нарис фундації Федора Корятовича» (1799; 1804–05). Певний час жили та працювали члени «Руської трійці» Я. Головацький, політичний діяч А. Добрянський, освітній діяч В. Добрянський. Від 17 ст. — центр області Абов, 1882–1920 — комітату Абауй-Торна. Від 16 червня до 7 липня 1919 — столиця Словацької Радянської Республіки. З утворе­н­ням Чехо-Словач­чини К. уві­йшло до її складу. 23 січня 1919 у К. велися пере­говори делегації Лемківської Республіки на чолі з А. Ґаґатком з пред­ставниками чеського командува­н­ня про при­єд­на­н­ня Пів­нічної Лемківщини до Чехо-Словач­чини. Від 1938 — у межах Угорщини, від 1945 — Чехословач­чини. Від 1993 — місто в незалежній Словач­чині. 1820 мешкало 8,7 тис., 1950 — 61 тис., 1970 — 142 тис. осіб. Нині К. — значний промисловий, науково-освітній і культурний центр. Тут працює Східнословацький металургійний завод. Роз­винуті машинобудува­н­ня, харчова і деревооб­робна промисловості. У К. роз­ташований Кон­ституційний Суд Словач­чини. Функціонують Університет П.-Й. Шафарика, Технічний університет; Державна наукова бібліотека; Східнословацький музей, Словацький технічний музей, Музей В. Лофлера, Археологічний музей, Східнословацька галерея, Центр сучасного мистецтва; Кошицький державний театр, Кошицький ляльковий театр. Є філармонічний оркестр. К. і Марсель (Франція) 2013 мали статус «Культурних столиць Європи». Памʼятки архітектури: руїни міської фортеці (1260–90), собор св. Альжбети (Єлизавети; 1380–1508), костели домініканців (кінець 13 ст.), св. Антона Падуанського (1405), урсулянок (1625–55), єзуїтів (1671–81), Святого Духа (1730–33), кальвіністів (1805–11), лютеранська кірха (1804–16), греко-католицька церква (1882–86), палаци Якобів (1899) і Андраші (початок 20 ст.). Україна має давні звʼязки з К. і Кошицьким краєм. Зокрема 1347 місто отримало королівські привілеї зберігати товар, що привозили з Русі та Польщі, та посередництвом своїх купців продавати його в інших містах Угорщини. Українські фахівці брали участь в налагоджен­ні металургійного виробництва у К.

Від 1966 сюди з Криворіж­жя ширококолійною лінією Ужгород–К. (88 км, з них у межах України — 8 км) регулярно по­стачалася залізна руда. 1966–68 виходила українською мовою «Піонерська газета». 1967 у місті при Регіональній раді Союзу русинів-українців Словач­чини засновано самодіяльний молодіжний драматичний колектив «Думка» (режисер — Й. Фельбаба, А. Луцик), 1985 — український народний аматорський хор «Карпати» (керівник — Л. Довгович). 1997 створено Кошицький греко-католицький екзархат, 2008 — Кошицьку єпархію (єпис­коп М. Хаутур). Для взаємного озна­йомле­н­ня з історією та культурою, досягне­н­ня кращого взаєморо­зумі­н­ня та дружби між населе­н­ням, обміну в роз­вʼязан­ні аналогічних про­блем, що постають перед міськими органами управлі­н­ня та організаціями, між К. та Ужгородом встановлено дружні звʼязки. У місті діють пред­ставництво ужгородського європейського медіа-центру, українська редакція про­грам для національних меншин Словацького радіо. Радіостудія здійснює пере­дачі українською мовою тривалістю 7–8 год. щотижня на загальнонаціональному окрузі. Телестудія інформує двічі на місяць. Щорічно у К. проходять різноманітні спільні українсько-словацькі заходи економічних, наукових, освітніх, культурних, спортивних та ін. напрямів. 7 вересня 2012 у К. проведено між­народну туристичну конференцію у рамках проекту «Карпатський туристичний шлях»; 13 квітня 2013 з ініціативи Союзу русинів-українців Словач­чини — огляд з художнього слова «Струни серця» імені І. Невицької; 24 квітня того ж року — презентація економічного, промислового, інвестиційного та науково-освітнього потенціалу м. Кременчук Полтавської області (у складі української делегації були за­ступники міського голови, проректори Кременчуцького університету та Кременчуцького університету економіки, інформаційних технологій і управлі­н­ня, фахівці з інвестиційної політики, під­приємці). 3–5 вересня 2013 у Львові на базі Національного університету «Львівська політехніка» від­булася 14 між­народна наукова конференція «Актуальні про­блеми будівництва та інженерії довкі­л­ля “Львів–К.–Жешув”» (28 р. науковці з України, Словач­чини, Польщі збираються для обговоре­н­ня про­блем, повʼязаних із сучасним станом будівництва та впливом інженерних споруд на довкі­л­ля). Серед ви­значних пред­ставників української громади також — педагог, громадсько-культурний діяч І. Бача, історики Ю. Бришкар, С. Папа, лікарі П. Ґаль, М. Филип, економіст В. Капішовський, право­знавець Ю. Шпирка, письмен­ник М. Качалуба, журналісти С. Кнапа, В. Мезанцев, музеє­знавець С. Пажура, режисер, драматург Ю. Шерегій, оперний спів­ак С. Копчак, композитор А. Подгаєцький, художники А. Добош, А. Борецький, скульпторка О. Мандич.