Євангеліє - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Євангеліє

ЄВА́НГЕЛІЄ (від грец. εύαγγέλιον – блага вість) – 1) радісна для всіх християн звістка про настання у майбутньому Царства Божого і спасіння людства від гріха й смерті, проголошена Ісусом Христом і християнськими апостолами; 2) ранньохристиянський твір, що оповідає про боговтілення, земне життя, смерть і воскресіння Ісуса Христа та розкриває зміст його вчення. Авторство Є. приписують або учням Ісуса – апостолам, або ж їхнім найближчим послідовникам. Нині відомо понад 30 Є. Окрім чотирьох, які увійшли у 2-й пол. 4 ст. в канон. текст Нового Завіту, – Є. від Матвія, від Марка, від Луки, від Івана (напис. орієнтовно у 2-й пол. 1 ст.) – були ще апокриф. Є. від Петра, Іуди, Андрія, Томи та ін. (напис. у 2 ст. і пізніше). Перші три канон. Є. близькі за змістом і, вірогідно, мали спільні усні й письм. джерела; їх називають синоптичними. Найперше за часом створення – Є. від Марка, в якому відсутнє описання непороч. зачаття Діви Марії та чудес. народження Ісуса. Є. від Івана відрізняється від синоптичних за змістом і стилем, написане під впливом ідей Філона Александрійського та гностиків. Якщо у Є. від Матвія переважає юдей.-християн. зміст, то в Є. від Луки відчутній вплив християн-неюдеїв (напр., різко осуджує багатіїв). Оскільки ні в Апокаліпсисі, або Об’явленні св. Івана Богослова, ні в Апостол. посланнях Є. не цитується, то це свідчить, що вони були невідомі їхнім авторам. Уперше оповідають про Є. (після канонізованих) Іриней і Татіан бл. 180 р. Написання Є. відповідало назрілій потребі нової релігії в розгорнутому поданні її віровчення. Затвердження чотирьох Є. як канон. відбулося на Нікей. церк. соборі (325). Тривалий час дослідники вважали, що євангел. оповіді не є відображенням реал. подій, проте у сучасності домінуючою стає позиція істор. школи, згідно з якою у змісті новозавітних Є. знайшло відображення (у містифіков. формі) життя реал. особи, яка відіграла помітну роль в історії євр. народу 1-ї третини 1 ст. Див. також Біблія.

Літ.: Житецкий П. Описание Пересопницкой рукописи ХVI в. с приложением текста Евангелия от Луки, выдержек из других евангелистов и 4-х страниц снимков. К., 1876; Крыжановский Г. Рукописные Евангелия киевских книгохранилищ. К., 1889; Його ж. Рукописные Евангелия Волынского епархиального древнехранилища: (Истор.-диалект. очерки) // Волын. истор.-археол. сб. Ж., 1896. Вып. 1; Огієнко І. Українська Пересопницька Євангелія 1556 р. Тарнів, 1921; Пересопницьке Євангеліє 1556–1561: Дослідж. Транслітеров. текст. Словопокажчик. К., 2001; Глубоковский Н. Н. Лекции по Священному Писанию Нового Завета. Москва, 2006.

А. М. Колодний, О. Н. Саган

Стаття оновлена: 2009