Кошиць Олександр Антонович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кошиць Олександр Антонович

КО́ШИЦЬ Олександр Антонович (12(24). 09. 1875, с. Ромашки Канів. пов. Київ. губ., нині Миронів. р-ну Київ. обл. – 21. 09. 1944, м. Вінніпеґ, провінція Манітоба, Канада) – хоровий диригент, композитор, етнограф, педагог, музично-громадський діяч. Чоловік Т. Кошиць, двоюрід. брат П. Кошиця. З родини священиків. Почес. д-р філософії УВУ у Празі (1937). Закін. Богуслав. духовне уч-ще (нині Київ. обл., 1890), Київ. духовну семінарію (1896) та академію зі ступ. канд. богослов’я (1901), навч. у Муз. школі М. Лисенка (Київ, 1910; кл. теорії музики та композиції Г. Любомирського). 1912–16 – хормейстер Театру М. Садовського, 1916 – капельмейстер опери, водночас 1913–19 – кер. хор. класу Консерваторії (усі – Київ). Семінаристом К. почав збирати пісні у с. Тарасівка (нині Звенигород. р-ну Черкас. обл.). Його багатоголосі записи (1894–96) схвалив М. Лисенко й опрацював для хору декілька мелодій. Як фахового етнолога К. було запрошено записати фольклор військ. станиць Кубані. Упродовж 3-х літніх експедицій (1903–05) у 13-ти станицях К. зібрав бл. ти­­сячі пісень (переважно істор. та військ.). Збереглося декілька сотень рідкіс. пісень у записах К. За розшифровки 500 зразків, представлених на Кубан. крайовій виставці 1910, нагоро­джений золотою медаллю. Талант К.-хормейстера привернув увагу київ. музикантів, коли він очолював хор Київ. духов. академії (1898–1901). Стрімке піднесення артистичності спі­ву, фаховий вишкіл малих півчих, з-поміж яких були солісти з феномен. голосами, а особливо ху­­дожня довершеність виконання, принесли славу колективові й диригенту. Надзвич. успіх хору дав змогу К. збагатити репертуар духов. музики 18–19 ст. тво­­рами улюбленого ним А. Веделя, до того часу заборонених Священним Синодом. Досконале виконання найкращих духов. композицій минулих століть (Д. Бортнянського, М. Березовського, А. Веделя, П. Турчанінова, А. Рачинського), пов’яз. із давніми укр. інтонац. джерелами, мало важливе значення не лише для підвищення муз. культури тогочас. сусп-ва, а й для мист. самоідентифікації май­­бут. творців нац. духов. музики. Особливе значення для вдосконалення хормейстер. почер­ку К. мала праця зі Студент. хо­­ром Київ. ун-ту (1908–18). Високі інтелектуал. запити студен­тів і прекрасні голоси дали мож­­ливість К. виконувати музику будь-якої складності. Крім ви-в­чення класич. зразків світ. літ-ри, йому пощастило зацікавити сту­дентів ідеєю підтримки нац. мист-ва. Поміт. явищем у концертах об’єднаних хорів студентів Ун-ту й Вищих жін. курсів (1913) стали програми: «Колядки й щедрівки» (від 1913), «Канти і псальми» (від 1915), «Веснянки» (від 1916), блискуче поставлені з елементами обряд. театралізації. Це стимулювало молодих укр. композиторів до аранжування фольклору. Концерти хорів К. мали величез. успіх не лише в Україні, а й на гастролях у Москві, Воронежі, Кишиневі тощо. Від 1919 – кер. Укр. респ. капели (згодом Укр. нац. хор) у Києві. Потреба прорвати рос. інформ. блокаду, гід­но представити укр. народ з його етніч. особливостями, історією, духов. культурою стимулювала уряд УНР відрядити Укр. респ. капелу під кер-вом К. до країн Європи. Попри всі труднощі й перешкоди, підготовлена К. за 2 місяці концертна програма виявилася максимально репре­зентативною й художньо довер­шеною. Успіх Праз. прем’єри (11 травня 1919) і найвищі оцінки чес. муз. критики стали своєрід. прологом до тріумфал. кон­церт. виступів у країнах Європи: Австрії, Швейцарії, Франції (усі – 1919), Бельгії, Нідерландах, Ве­­ликій Британії (усі – 1920), Ні­­меч­­чині, Польщі, Франції, Іспанії (усі – 1921), згодом – у Пн. Америці, Бразилії, Канаді, Мексиці, Уруґ­ваї, Арґентині, на Кубі (усі – 1922–26). Перебуваючи в Італії, 1927 К. підняв клопотання про повернен­ня в Україну, однак йому було відмовлено. Згодом виїхав до Нью-Йорка. Виступав із концер­тами збірних укр. хорів на важли­вих громад. акціях – День Украї­ни на фольк-фестивалі (1934), Шевченків. свято (1935), Світ. виставка (1939), 1-й Конгрес українців Америки (1940; усі – Нью-Йорк), концерт на честь 100-річчя М. Лисенка (Вінніпеґ, 1942–43). У 1938 хор під кер-вом К. брав участь в озвученні фільму «Маруся» (за п’єсою «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», реж. Л. Булгаков). Від 1941 вів кл. хор. диригування і читав лекції з теорії та історії музики на літніх диригент.-вчител. курсах при Осередку культури й освіти у Вінніпезі. У сфері композиції К. надавав перевагу хор. творам, зокрема аранжуванням нар. пісень, де ретельно підкреслював самодостатню природу фольклор. зразка. Згодом захопився пошуком мист. розвитку муз. сенсу нар. пісні, поглибленим розкриттям образності чи колізій. Так було створ. десятки досконалих аранжувань пісень різних жанрів: колядок («Була вдовойка», «Три товариші»), кантів («Ангелу-храни­телю»), веснянок («Царівна»), героїч. епіки («Пісня про Байду»), лірики («Ой ходить сон», «Тихо, тихо Дунай воду несе»), характеристич. сценок («Вий­ди, Грицю, на вулицю», «Ой піду»), лірич. замальовок («На вулиці скрипка грає»), жартівл. пісень («Кулик чайку любив», «Щигликове весілля»). Ін. сфера творчості К. – духовна канонічна му­­зи­ка. Крім деяких начерків, записаних у Києві, осн. її масив створ. за кордоном: 5 літургій (1922, 1930, 1935 (2-а ред. – 1950), 1936, 1938), цикл Богородич. догматів, багато окремих композицій (бл. 100 назв). Літургії К. написано переважно для мішаного хору (крім останньої, триголосої для чол. складу). Канонічна музика К. засн. на традиц. наспівах різних регіонів України, опрацьованих із глибоким осягненням принципів давньої монодії. Окремі ком­­пози­ції були виконані у Вінніпез. православ. храмі, від кін. 1980-х рр. – у відправах і концертах в Україні. Автор «Спогадів» (у 2-х ч., Вінніпеґ, 1947–48; К., 1995), щоденника «3 піснею через світ» (Вінніпеґ, 1952–74; К., 1998).

Літ.: Українська пісня за кордоном. Світова концертова подорож Українсь­кого Національного хору під проводом Олександра А. Кошиця (Голос закордонної музичної критики). Париж, 1929; Олександр Кошиць. Відгуки минулого: О. Кошиць в листах до П. Маценка. Він­­ніпеґ, 1954; Лисько 3. Олександр Ко­­шиць // Укр. самостійник. Мюнхен, 1954. № 46–52; 1955. № 1–2; Щербаківський В. Олександр А. Кошиць. Лондон, 1955; Бу­­лат Т. О. А. Кошиць і народна пісня // НТЕ. 1966. № 2; Антонович М. Кошиць О. А.: Композитор церк. музики. Він­ні­пеґ, 1975; Гордійчук М. Чародій української музи­ки // Україна. 1989. № 27; Уманець В. Хорові обробки Олексан­дра Кошиця // НТЕ. 1990. № 1; Кречко М. Олександр Кошиць про пісню // КіЖ. 1993, 14 серп.; Герасимова-Персид­сь­ка Н. Спадко­ємець «Великого Веделя» // Хроніка. 1994. № 3–4; Олександр Ко­­шиць. Листи до друга. 1904–1931. К., 1998; Пархо­менко Л. Листи Олексан­дра Кошиця до Олександра Олеся // Укр. муз. арх. К., 1999. Вип. 2; Шевчук О. Епістолярій Олександра Кошиця // УК. 1999. № 6; Калуцка Н. Стильові за­­сади літургійних композицій Олексан­дра Кошиця // Актуал. проблеми теорії музики та муз. виховання. К., 2000; Її ж. Хоровий цикл Олександра Коши­ця «Веснянки»: Дже­рела, риси стилю // Питання стилю і форми в музиці. Л., 2001; Пархоменко Л. Творчість А. Веде­­ля і Кошицева місія // Наук. вісн. Нац. муз. академії України. К., 2001. Вип. 11; Масенко П. Олек­сандр Кошиць як виконавець народних пі­­сень // НТЕ. 2002. № 1–2; Підківка О. О. Кошиць // Підківка О. Піс­­ля довгих років забуття. Л., 2003; Головащенко М. Феномен Олександра Кошиця. К., 2007; Калуц­ка Н. Б., Пархоменко Л. О. Олек­сандр Кошиць. Мистецька діяльність у контексті музики ХХ сторіччя. К., 2012.

Л. О. Пархоменко

Статтю оновлено: 2014