Кошиць Павло Олексійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кошиць Павло Олексійович

КО́ШИЦЬ Павло Олексійович (справж. – Порай-Кошиць; 14(26). 01. 1863, с. Кирилівка, нині с. Шевченкове Звенигород. р-ну Черкас. обл. – 02(15). 03. 1904, Москва) – співак (лірико-драматичний тенор), педагог. Батько Ніни, двоюрід. брат Олександра Кошиців. З родини священиків. Освіту отри­мав у Богуслав. духов. уч-щі (ни­ні Київ. обл.) та Київ. духов. се­мі­нарії. У 1880-х рр. спів­ав у ка­пелі купця В. Рукавишникова (м. Нижній Новгород, Росія). 1886 навч. співу в Моск. консерваторії (кл. Ф. Коміссаржевського). Удосконалював майстерність у Поцці (м. Мілан, Італія). З успіхом виступав на опер. сценах Італії (1887–89), Греції, Ґватемали. 1890 – соліст Тифліс. опе­ри (нині Тбілісі). Здобув високу оцінку П. Чайковського за вико­нання партії Германа у його опері «Пікова дама». 1891–92 висту­пав у Київ. опері, де блискуче де­бютував партією Отелло (однойм. опера Дж. Верді), мав ве­ликий успіх у партіях Ленського («Євге­ній Онєгін» П. Чайковсь­ко­го), Рау­­ля та Іоанна Лейденсько­го («Гуґеноти», «Пророк» Дж. Ме­й­єр­бера). 1893–1903 – соліст Ве­ликого театру у Москві. Володів красивим, сильним голосом широкого діапазону з бага­тою тембр. палітрою, а також не­аби­яким артистизмом. Брав участь у прем’єрах: «Паяци» Р. Ле­он­ка­валло (Каніо), «Зиґфрід» Р. Ваґ­нера (1894, гол. партія), «Троян­ці в Карфагені» Г. Берліоза (Еней). У камер. концертах виконував ро­манси П. Чайковського й М. Лисенка («Огні горять»). Втратив го­лос. Отримавши мізерну пенсію, приватно викладав спів. Покінчив життя самогубством.

Партії: Фінн («Руслан і Людмила» М. Глінки), Князь («Русалка» О. Даргомижського), Ленський, Герман, Вакула («Євгеній Онєгін», «Пікова дама», «Черевички» П. Чайковського), Берендей («Снігуронька» М. Римського-Корсако­ва), Макс («Вільний стрілець» К.-М. Ве­бера), Едґар («Лючія ді Ламмермур» Ґ. Доніцетті), Отелло, Герцог, Альфред («Отелло», «Ріґолетто», «Травіата» Дж. Вер­ді), Роберт-диявол (однойм. опера Дж. Мейєрбера), Єлеазар («Жидівка» Ф. Галеві), Хозе («Кармен» Ж. Бізе), Лоенґрін, Тангейзер, Зиґмунд («Лоенґрін», «Тангейзер», «Валькірія» Р. Ваґнера).

Літ.: [Некролог] // Ежегодник император. театров. Сезон 1903–1904. Вып. 14, приложение; Homo novus. Судь­ба тенора // Театр и искусство. 1904. № 11; Кошиць О. Спогади. Ч. 1. Вінніпеґ, 1947; К., 1995; Леонид Ви­­тальевич Собинов: Письма. Т. 1. Мос­ква, 1970; Гозенпуд А. Русский опер­ный театр между двух революций. 1905–1917. Ленинград, 1975; Лисенко І. Трагедія співака // Музика. 1995. № 6; Нарбут А., Порай-Кошиц Г. Порай-Ко­шицы // Родослов. росписи. Москва, 2001. Вып. 15; Лисенко І. Фатальний Тангейзер // Лисенко І. Музики сонячні дзвони. К., 2004.

Л. О. Пархоменко

Стаття оновлена: 2014