Євлогій - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Євлогій

ЄВЛО́ГІЙ (Георгієвський Василь Семенович; 10(22). 04. 1868, с. Сомово, нині Тульс. обл., РФ – 08. 08. 1946, Париж) – церковний діяч РПЦ. Закін. Тульс. духовну семінарію (1888), Моск. духовну академію зі ступ. канд. богослов’я (1892). У 1895 прийняв чернечий постриг з рук архімандрита Антонія (Храповицького). 1896–1902 – ректор Холм. духов. семінарії (нині Польща). 12 січня 1903 хіротоніз. на єпископа Люблінського, признач. вікарієм Холм.-Варшав. єпархії, від 1905 – єпископ Холмський і Люблінський. Чл. Держ. думи 1907–12. Від травня 1914 – архієпископ Волинський і Житомирський, активно провадив політику «приєднання» УГКЦ до РПЦ в окупов. Галичині. Учасник Поміс. собору РПЦ 1917–18. У грудні 1917 виїхав в Україну, аби протистояти руху за автокефалію. 4 грудня 1918 у Києво-Печер. лаврі заарешт. за наказом С. Петлюри, переданий польс. владі і згодом ув’язн. у василіян. монастирі в м. Бучач (нині Терноп. обл.), у червні 1919 перевезений до Львова. У серпні того ж року за сприяння Андрея Шептицького на вимогу держав Антанти звільн., повернувся до Росії. Працював у Вищому церк. упр. у м. Новочеркаськ, потім – у Катеринославі (нині Дніпропетровськ). У січні 1920 емігрував до Королівства сербів, хорватів і словенців. Від 1921 – у Берліні. У січні 1922 патріархом Тихоном (Бєлавіним) возвед. у сан митрополита, керував рос. православ. парафіями у Зх. Європі на правах єпарх. архієрея. Від 1923 жив у Парижі. Виступив проти Декларації митрополита Сергія 1927, через що 1930 звільн. від кер-ва Рос. Церквою у Зх. Європі. 1931 перейшов у юрисдикцію Константиноп. патріархії, але 1945 повернувся до МП, признач. екзархом у Зх. Європі. Засн. і ректор Свято-Сергіїв. богослов. ін-ту в Парижі (1925–46). Залишив спогади «Путь моей жизни» (Париж, 1947; Москва, 1994; 2006).

Літ.: Тальберг Н. К сорокалетию пагубного евлогианского раскола. Jordanville, 1966; Назаров М. Миссия русской эмиграции. Москва, 1994.

А. В. Стародуб

Стаття оновлена: 2009