Європейська спільнота

ЄВРОПЕ́ЙСЬКА СПІЛЬНО́ТА — група народів, яких обʼ­єд­нують спільні риси історичного та культурного роз­витку, а також спільне прожива­н­ня на території Європи. Вузьке трактува­н­ня цього поня­т­тя обмежує кордони Є. с. пере­важно проте­стант. й катол. країнами Зх. і частини Центр. Європи; широке — перед­бачає включе­н­ня до нього усіх народів європ. субконтиненту, азій. частин РФ і Туреч­чини, країн Кавказ. регіону. Потужні культурно-істор. звʼязки з Є. с. під­тримує насел. колиш. британ. колоній — США, Канади, Австралії, Нової Зеландії, частково Пд.-Афр. Респ. Є. с. включає у себе народи, які є носіями мов індоєвроп. та фінно-угор. мовних сімей. Поч. формува­н­ня системи європ. культур. цін­ностей став роз­квіт грец. цивілізації у 5 ст. до н. е. Традиції давньогрец. культури увібрала Римська держава, що на межі тисячоліть обʼ­єд­нала у своєму складі Пд., значну частину Зх. і Центр. Європи, а також деякі неєвроп. країни Серед­земномор. бас., на які була поширена антична культура. Паді­н­ня Зх. Рим. імперії 476 й заснува­н­ня варвар. королівств на її тер. заклало під­валини створен­ню сучас. зх.-європ. держав. Ідея необхідності обʼ­єд­на­н­ня Європи зна­йшла втіле­н­ня в імперії Карла Великого (поч. 11 ст.) та Священ. Рим. імперії (962–1806). Згуртованості європейців сприяло пошире­н­ня християнства, а також необхідність протидії араб. (7–8 ст.) і турец. (15–17 ст.) заво­йовникам. Універсалізм християн. Церкви за доби середньовіч­чя та ран­нього нового часу призвів до створе­н­ня єдиного культ.-осв. простору. У 15–18 ст. епоха Від­родже­н­ня, з притаман. їй космополіт. та гуманіст. ідеями, Реформація, з її реліг.-етич. об­ґрунтува­н­ням приват. власності та свободи думки, а також ліберал.-демократ. ідеї Просвітництва стали подальшими віхами формува­н­ня Є. с. 19 ст. — період найвищого злету екон. та політ. потужності європ. країн, а також по­глибле­н­ня поділу Європи внаслідок остаточ. формува­н­ня європ. націй та діяльності націоналіст. рухів. Пошире­н­ня володінь європ. колоніал. імперій далеко за межі субконтиненту сприяло посилен­ню від­чу­т­тя згуртованості європейців. Без­держ. народи Європи (ірландці, бретонці, баски, норвежці, словʼян. народи Рос. та Австро-Угор. імперій) користувалися значно більшими правами у державах, де вони мешкали, ніж насел. неєвроп. колоній тих самих держав. Період 1914–45 деякі зх. дослідники називають періодом європ. громадян. воєн. Дві світ. війни, які спалахнули унаслідок протиріч між європ. державами, пі­дірвали екон. та політ. потужність Європи, проте остаточно сформували пере­кона­н­ня пере­важної частини європ. політ. еліти, що тільки єд­ність може забезпечити процвіта­н­ня Європи. Без­посеред. втіле­н­ням цього пере­кона­н­ня став поч. процесу європ. інтеграції, а на нинішньому етапі — створе­н­ня та роз­шире­н­ня Європейського Союзу.

Завантажити статтю