ЄВТИМО́ВИЧ Варфоломій Пимонович (28. 08. 1888, с. Пере­гонівка Васильків. пов. Київ. губ., нині Обухів. р-ну Київ. обл. — 08. 02. 1950, м. Міт­тенвальд, Німеч­чина) — військовик, громадсько-політичний діяч. Генерал-хорунжий Армії УНР. Закін. Київ. художню школу, Чугуїв. піхотне юнкер. училище (нині Харків. обл., 1914). З поч. 1-ї світової війни — командир піхот. роти на фронті. Після поране­н­ня 1915 служив у Полтаві. Учасник Всеукр. військ. зʼ­їздів 1917, провід. діяч українізації частин рос. армії (спів­працював з М. Міхновським), чл. Військ. ген. комітету. Як сотник Вільного козацтва взимку 1918 брав участь у боях із червоногвард. загонами М. Мурав­йова. За Геть­манату — старшина ін­спекторату військ. шкіл. Пере­клав з російської мови навч. посіб. із військ. справи, у грудні 1918 уклав і видав «Московсько-український словник для військових». Від 1919 — нач. 2-ї юнац. школи у Камʼянці-Подільському, старшина Шкіл. управи Ген­штабу Армії УНР, старшина для доручень штабу Запороз. групи. 1920 інтернований на тер. Польщі у таборі в Каліші. Нач. від­ділу роботи серед насел. 3-го генерал-квартир­мейстерства, спів­організатор худож. майстерні, театр. труп, низки курсів. 1922–23 — діяч Мист.-літ. товариства «Веселка». Від 1924 мешкав у Львові. Член управи Укр. воєн­но-істор. товариства (1925), працював у редколегії його друк. органу ж. «За державність». 1935 опублікував у період. вид. укр. еміграції критичні матеріали про діяльність Держ. центру УНР в екзилі, за що увʼязнений польс. владою у таборі в Березі Картузькій (звільнений 1937). З приходом рад. військ восени 1939 пере­їхав до Варшави. Уві­йшов до складу Укр. нац. комітету, на­прикінці червня 1941 повернувся до Львова. За участь у проголошен­ні від­новле­н­ня Української Держави заарешт. і увʼязнений у нім. концтаборі, однак незабаром звільнений. Від 1943 — старшина дивізії «Галичина», 1-ї дивізії УНА, заст. нач. старшин. школи у Празі. Від 1945 пере­бував у таборі для інтернованих у м. Міт­тенвальд.