Єгоров Євген Павлович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Єгоров Євген Павлович

ЄГО́РОВ Євген Павлович (04(17). 05. 1917, с-ще Лиман, нині м. Красний Лиман Донец. обл. – 04. 05. 2005, Харків) – живописець, графік, художник монументального мистецтва і педагог. Батько Сергія, дід Євгена Єгорових. Засл. діяч мист-в УРСР (1977). Чл. НСХУ (1958). Учасник 2-ї світ. війни. Бойові нагороди. Закін. Харків. худож. ін-т (1949; викл. О. Кокель, Д. Шавикін). Працював 1949–2000 у ньому (згодом худож.-пром. ін-т): зав. каф. малюнку, кер. майстерні монум. живопису, 1972–85 – ректор, 1974–97 – проф. Учасник респ. (від 1949), всесоюз. (від 1957), зарубіж. (від 1956) мист. виставок. Персон. – у Харкові (1957, 1967, 1972, 1977, 1987), Києві (1969, 1972, 1987), Китаї (1997). Осн. галузі – істор. живопис, станк. та книжк. графіка, монум.-декор. мист-во. У традиціях реалізму створював портрети і пейзажі. Роботи зберігаються у Львів. музеї укр. мист-ва, Сімфероп. картин. галереї. Серед учнів – Ю. Александрочкін, В. Ейсмонт, С. Джус, О. Мартинець.

Тв.: розпис «Харків соціалістичний» (1952, співавт., Пд. вокзал у Харкові); розпис плафона «Тріумф Батьківщини» (1956, Палац культури у м. Горлівка Донец. обл.), фриз «Вугільний Донбас» (1960, співавт.); графічні портрети – «Г. Беркович» (1953), «Мати», «В. Мироненко» (обидва – 1954), «Старий» (1957), «Г. Верейський» (1958), «Т. Шевченко» (1961; 1964), «В. Віхтинський» (1966), «В. Селезньов» «С. Бесєдін» (обидва – 1967), «Дружина» (1989); серії – «По Франції» (1961–62), «Мої друзі-однополчани» (1975–80), «На Полтавщині» (1980–90); герб Харкова (1968); живопис – «У дні великих перемог» (1949), «Юність» (1952), «Донбас», «Жовтень» (обидва – 1957), «Три тополі» (1992); серія пастелей (1995).

Літ.: Євген Павлович Єгоров: Каталог виставки творів. До 50-річчя художника. Х., 1972; Євгеній Павлович Єгоров – художник і педагог. Х., 2008.

Л. Д. Соколюк

Стаття оновлена: 2009