Єгоров Олександр Іванович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Єгоров Олександр  Іванович

ЄГО́РОВ Олександр Іванович (15. 03. 1889, с. Березнегувате Херсон. губ., нині смт Микол. обл. – 14. 03. 1961) – військовик. Закін. Єлисаветгр. кавалерій. уч-ще (нині Кіровоград, 1910), Качин. авіац. школу побл. Севастополя (1916). Як льотчик-винищувач служив у 12-му армій. загоні, брав участь у боях. Від серед. грудня 1917 – військ. льотчик 1-го Укр. армій. авіац. загону Армії УНР (Київ), від квітня 1918 – ком-р 1-го Запороз. авіац. загону. З приходом до влади гетьмана П. Скоропадського разом із загоном (майже у повному складі) залишився служити в армії Української Держави. Від квітня 1919 – інспектор (командувач) авіації Армії УНР. У вересні 1919 став одним із організаторів Ініціатив. гуртка по улаштуванню повітрових шляхів на Україні у м. Кам’янець-Подільський (нині Хмельн. обл.), чл. якого розробили проекти повітр. сполучення України з Центр. Європою (Бухарестом, Кошицями, Віднем, Прагою, Берліном та ін.) і приєднання її до Міжнар. орг-ції повітр. сполучення та комунікації. Від листопада 1919 – у ЗС Пд. Росії, в січні 1920 побл. Одеси потрапив у більшов. полон. Служив у Червоній армії, перебував на командно-інструктор. посадах у військ. авіац. школах, Військ.-повітр. академії (смт Моніно Моск. обл.); від 1927 – у Центр. будинку авіації і космонавтики (Москва). Під час 2-ї світ. війни співпрацював у навч. пункті з вивчення ворожої авіац. техніки, що сприяв бойовій підготовці льотного і тех. складу частин Моск. зони ППО. 1959 нагородж. почес. знаком ДТСААФ СРСР.

Літ.: Шарик М. Діти війни: У 3-х ч. Ч. 2. Вінніпеґ, 1955; Тимощук О. В. Охоронний апарат Української Держави (квітень–грудень 1918 р.). Х., 2000.

ДА: Центр. держ. архів вищих органів влади та упр. України, ф. 1075, оп. 2, спр. 6; ф. 1076, оп. 1, спр. 4; ф. 4063, оп. 1, спр. 3; ф. 4465, оп. 1, спр. 1017.

В. В. Мараєва

Стаття оновлена: 2009