Єзуїти - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Єзуїти

ЄЗУЇ́ТИ (від лат. Jesu – Ісус) – члени чернечого ордену РКЦ. Офіц. на- зва – Т-во Ісуса (Societas Jesu). Засн. 1534 у Парижі іспан. дворянином Ігнатієм Лойолою (каноніз. 1622) на зразок апостолату – послідовників та учнів Ісуса Христа. Затв. 1540 папою Павлом III з метою протидіяти реформам М. Лютера. Є. підпорядков. безпосередньо генералові ордену і папі римському. Від поч. існування Т-во намагалося давати своїм членам всебічну освіту, діяв 2-річ. новіціят, після якого кандидати складали обітницю убогості, морал. чистоти, цнотливості і слухняності. Гол. документ ордену – Конституції (1558). У 16 ст. РКЦ, якій загрожували внутр. суперечності і натиск Реформації, доручила Є. створення міцної системи теол.-апологет. захисту. За короткий час Є. стали могутньою реліг.-ідеол., політ. і екон. силою. Як «орден учених» вони отримали під своє кер-во завдяки декретам Тридент. собору 1545–63 духовні семінарії. Визнавши шкільництво гол. напрямом своєї діяльності, Є. почали засновувати і власні навч. заклади, де виховували духовенство переважно з тих країн, яким особливо загрожувала схизма. Станом на 1615 чисельність Є. сягала 13 тис. осіб. Зрештою, Є. перетворилися на монополістів у галузі освіти і виховання у катол. Європі. 1773 під тиском королів Португалії, Іспанії і Франції та побоюючись зростаючої могутності ордену, папа Климент XIV прийняв рішення про його розпуск, проте 1814 постановою папи Пія VII Т-во Ісуса відновлене. Нині Є. – найвпливовіший чернечий орден РКЦ. Його складають 9 асистенцій, що охоплюють різні регіони світу, кер-во якими здійснює Ген. рада на чолі з генералом у Римі. Є. керують дипломат., наук. та освіт. сферами діяльності Ватикану. Станом на 2007 Т-во Ісуса нараховувало 19 216 чл. у 112-ти країнах. Є. видають понад 4 тис. часописів 50 мовами світу заг. накладом 150 млн примірників; утримують 33 власні ун-ти і 200 шкіл різного типу.

Незабаром після приходу на тер. Корони Польської (1565) Є. поширилися і на укр.-білорус. етніч. землях, засновуючи свої школи-колегії, що відзначалися на той час найвищим рівнем освіти з усіх шкіл. Поділялися вони на 2 відділи – нижчий, або г-зію з 5 класами, і вищий з 3 р. навч. філософії і 4 богослов’я. На укр. землях діяло 23 колегії, найважливіші з них – у м. Ярослав (нині Польща; від 1574; на поч. 17 ст. навч. бл. 600 учнів), Львів (1608 – 700 учнів), Луцьк (1614 – 400 учнів), Кам’янець-Подільський (нині Хмельн. обл.), Вінниця, Бар (нині Вінн. обл.), Берест, Пінськ (обидва – нині Білорусь), Перемишль (нині Польща), Київ (1647–49); більшість з них мали лише нижчі відділи (вищі були в Пінську), у деяких викладали русин. мову. У школах Є. навч. багато синів укр. шляхти, у семінаріях бували укр. канд. духов. сану, як також у Вілен. академії (нині Вільнюс, 1579). Школи Є. стали взірцем для пізніших укр. греко-катол. і православ. (Київ. колегіум) шкіл. 1661 польс. король Ян ІІ Казимир надав Львів. єзуїт. колегії статус ун-ту. Є. брали активну участь у підготовці та самій Берестей. унії (1596), зокрема П. Скарга (автор полем. кн. «O jedności Kościoła Bożego pod jednym pasterzem…», 1577), Б. Гербест (започаткував полеміку з Г. Смотрицьким), папський дипломат А. Поссевіно (здійснював дипломат. місію при дворі царя Івана ІV Васильовича 1581–82). Є. не лише провадили унійну акцію, але й латинізували та полонізували, зокрема у своїх колегіях. Через це запороз. козацтво переслідувало Є. під час воєн, а в договорах із Польщею домагалося їх усунення з укр. територій. Крім того, греко-катол. митрополити скаржилися в Римі на Є. за проповідування змінити унію на латинство. У зв’язку з цим 1625, 1665 і 1704 генерали ордену не лише заборонили переманювати греко-католиків у латин. обряд, а й розпорядилися, щоб Є. у Речі Посполитій вивчали візант. обряд, місц. традиції і церк.-слов’ян. мову. Після касації чину Є. польс. Едукац. комісія передала 1781 василіянам єзуїт. колегію в Барі та будинки у м. Овруч (нині Житомир. обл.), Острог (нині Рівнен. обл.) і Володимир (нині Володимир-Волинський Волин. обл.). Після 2-го і 3-го поділів Речі Посполитої (1793 і 1795) члени ліквідов. ордену Є. знайшли собі притулок у Рос. імперії, присягнувши на вірність Катерині ІІ. 1800 з дозволу імператора Павла І відкрито єзуїт. колегіум у С.-Петербурзі. 1801 папа Пій VІІ офіційно затвердив функціонування ордену у Рос. імперії, що стало поч. до відновлення його діяльності в усьому світі. 1814 імператор Олександр І підписав декрет про вигнання Є. з Рос. імперії. Натомість відновл. чин мав свої монастирі у великих містах Галичини (Львів, Тернопіль, Станіслав та ін.), конвікт з г-зією у м. Хирів (нині Старосамбір. р-ну Львів. обл.; відкритий 1886) і місцевість Кохавина. Від 1877 за розпорядженням Конгрегації надзвичай. справ Є. таємно провадили душпастир. діяльність серед греко-католиків Холмщини, переслідуваних Моск. патріархією. 1882 Є. допомагали реформувати ЧСВВ. Після енцикліки папи Пія ХІ «Ecclesiam Dei» 1923 постав Сх. відділ Є. з осередками у м. Альбертин (нині у складі м. Слонім, Білорусь) та Дубно (нині Рівнен. обл.), де Є. провадили Папську семінарію. Видатними діячами цієї гілки були о. Я. Урбан (ред. двомісячника «Oriens»), В. Домбровський, іспанець Я. Морільйо (видавець ж. «Oriente Europeo»). Серед Є. досліджував історію Церкви Сх. Європи А.-М. Амман. Чимало українців навч. у єзуїт. ун-тах, напр., в «Канізіянумі» (м. Іннсбрук, Австрія) – майбутні митрополити Йосиф Сліпий і К. Богачевський. В СРСР Є. служили нелегально. Нині в Україні діє гол. дім Є. у Львові (з представництвом у Києві), якому підпорядков. парафії св. Анни у Хмельницькому, Успіння Пресвятої Богородиці у с. Чорний Острів (Хмельн. обл.) і у м. Кіцмань (Чернів. обл.). Протоігуменом (суперіором) Є. України є о. Давид Назар.

Літ.: S. Załęski. Jezuici w Polsce. Т. 1–5. Lwów, 1901–05; A. P. Farrell. The Jesuit Code of Liberal Education: Development and Scope of the Ratio Studiorum. Milwaukee, 1938; W. von Bangert. А History of the Society of Jesus. Saint Louis, 1986; Огієнко І. Католицька реакція // Огієнко І. Українські Церкви: Нариси з історії Української Православної Церкви: У 2 т. Т. 1. К., 1993; Encyklopedia wiedzy o jezuitach na ziemiach Polski i Litwy, 1564–1995. Kraków, 1996.

П. Л. Яроцький

Стаття оновлена: 2009