Електроакустика - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Електроакустика

ЕЛЕКТРОАКУ́СТИКА (від електро… і акустика) – розділ прикладної акустики, зміст якого складають теорія, методи розрахунку та конструювання електроакустичних перетворювачів (Е. п.). Е. п. – прилади, що перетворюють електричну енергію на акустичну (енергію пружних коливань) і навпаки. Гол. завдання Е. – визначення співвідношення між сигналами на вході і виході Е. п. та пошук умов, за яких перетворення відбувається найефективніше чи з мін. спотворенням. Е. як самост. розділ сформувався у 1-й пол. 20 ст. у зв’язку з розширенням діапазону застосувань Е. п. Перші розрахунки Е. п. припадають на кін. 19 – поч. 20 ст. і пов’яз. з розвитком телефонії (А.-Ґ. Белл, Т.-А. Едісон, Г. Ігнатьєв, Ю. Охорович та ін.), дослідж. коливань п’єзоелектрич. і магнітострикцій. резонаторів (О. Харкевич). Суттєвим внеском у техніку Е. п. було розроблення методів електроакуст. аналогій (аналогій у законах руху мех. коливал. систем і електрич. контурів), електромех. багатополюсників і еквівалент. схем для систем із розподіленими постійними, для яких амплітуда коливань залежить від їхніх координат аналогічно електрич. довгим лініям і хвилеводам.

Літ.: Фурдуев В. В. Электроакустика. Москва; Ленинград, 1948; Харкевич А. А. Теория преобразователей. Москва; Ленинград, 1948; Физическая акустика / Пер. с англ. Москва, 1966; Скучик Е. Основы акустики: В 2 т. / Пер. с англ. Москва, 1976.

В. В. Олесько

Стаття оновлена: 2009