Електродвигун

Визначення і загальна характеристика

ЕЛЕКТРОДВИГУ́Н — машина, що пере­творює електричну енергію в механічну. Вперше пере­творе­н­ня електр. енергії у мех. за допомогою електромагніт. поля продемонстрував 1821 британ. фізик М. Фарадей. 1834 рос. вчений Б. Якобі створив перший придат. для практич. викори­ста­н­ня Е. по­стій. струму, 1888 серб. винахідник Н. Тесла об­ґрунтував принцип побудови двофаз. Е. змін. струму, 1889 рос. інж. М. Доліво-Добровольський сконструював перший у світі трифаз. асинхрон. Е., що став найпоширенішою електромашиною. Від­тоді Е. про­йшов знач. період роз­витку та вдосконале­н­ня і нині є одним із осн. двигунів у промисловості (під­йомно-транс­порт­ні машини, електро­привід), на транс­порті (трамваї, тролейбуси, механізми літаків та суден, електроавтомобілі тощо) й у побуті (побут. електротехніка). Складається з нерухомої (статор) і обертової (ротор) частин. Роз­різняють Е. по­стій. (гол. пере­вага полягає у можливості екон. і плавного регулюва­н­ня частоти оберта­н­ня) та змін. струму. Остан­ні, у свою чергу, поділяють на синхрон­ні (частота оберта­н­ня повʼязана з частотою струму), асинхрон­ні (частота оберта­н­ня зменшується зі збільше­н­ням навантаже­н­ня), колекторні (з плавним регулюва­н­ням частоти оберта­н­ня у широкому діапазоні). Е. змін. струму можуть бути одно-, дво-, три- і багатофазними. Найчастіше використовують прості у виробництві та надійні в екс­плуатації асинхрон­ні Е., у багатьох потуж. електро­приводах — синхрон­ні, у випадку, коли необхідно регулювати частоту оберта­н­ня, — Е. по­стій. струму або менш надійні та більш складні колекторні Е.

Р. В. Пилипчук, М. І. Козак

Завантажити статтю