Електродинаміка - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Електродинаміка

ЕЛЕКТРОДИНА́МІКА – розділ фізики, в якому розглядають властивості і закономірності електромагнітного поля, завдяки якому відбувається взаємодія між електрично зарядженими тілами і частинками. Розвиток Е. тісно пов’яз. із дослідж. електрики. Розрізняють Е. класичну, що базується на рівняннях, якими шотланд. фізик Дж.-К. Максвелл описав 1865 гол. закономірності електромагніт. явищ (рівняння Максвелла), і квантову – теорію електромагніт. поля та його взаємодії з зарядженими частинками. На основі рівнянь Максвелла та рівнянь Ньютона із силою Лоренца сформовані уявлення про електронну будову речовини, а при аналізі Е. рухомих середовищ розроблено спец. відносності теорію. Складові Е. – електростатика, магнітостатика (досліджує постійні струми і постійні магнітні поля та їх взаємодію), Е. суцільних середовищ (розглядає поведінку електромагніт. полів у суцільних середовищах) і релятивіст. Е. (розглядає поведінку електромагніт. полів у рухомих середовищах). Е. є основою фіз. оптики, радіотехніки, електротехніки, різних галузей зв’язку та радіо, а також застосовна у багатьох розділах фізики загалом. В Україні питання Е. досліджують, зокрема, в Ін-ті електродинаміки НАНУ (Київ).

Літ.: Лорентц Г. А. Теория электромагнитного поля / Пер. с нем. Москва; Ленинград, 1933; Френкель Я. И. Электродинамика: В 2 т. Москва; Ленинград, 1934; Гринберг Г. А. Избранные вопросы математической теории электрических и магнитных явлений. Москва; Ленинград, 1948; Иваненко Д. Д., Соколов А. А. Классическая теория поля. Москва; Ленинград, 1951; Говорков В. А. Электрические и магнитные поля. Москва, 1951.

О. В. Савченко

Стаття оновлена: 2009