Електроенергетика

Визначення і загальна характеристика

ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕ́ТИКА — одна з базових галузей паливно-енергетичного комплексу України. Електро­енергія є універсал. видом енергії, яку виробляють шляхом викори­ста­н­ня енергет. ресурсів на електро­станціях різного типу, обʼ­єд­наних у від­повід­ні енергет. системи. 1890 у Києві збудовано першу на укр. землях у складі Рос. імперії електро­станцію. 1913 потуж. роз­таш. на цих теренах електро­станцій становила 304,3 тис. кВт, річне виробництво електро­енергії — 543,4 млн кВт•год. (в Україні 1991 від­повід­но 52349,7 тис. кВт, 278,7 млрд кВт•год.). Роз­виток енергетики в УСРР роз­почався після затвердже­н­ня 1920 ГОЕЛРО Плану, яким перед­бачено обʼ­єд­нати для паралел. роботи 24 електро­станції вугіл. шахт й металург. заводів Донбасу заг. потуж. 67,4 тис. кВт і низку електро­станцій Придні­провʼя заг. потуж. 22,5 тис. кВт; збудувати 4 ТЕСи заг. потуж. 280 тис. кВт і одну гідроелектростанцію на Дні­прі потуж. 230 тис. кВт; для рац. викори­ста­н­ня енергоресурсів і надійності енергопо­стача­н­ня споживачів зʼ­єд­нати гідро­електро­станцію лінією електропередачі з енергомережею Донец. басейну. 1926 від­новлено та реконстру­йовано 62 пром. електро­станції, роз­почала роботу Штерівська державна ра­йон­на електро­станція (ДРЕС), на якій вперше в СРСР освоєно спалюва­н­ня антрацит. штибу (став одним із гол. видів палива для потуж. електро­станцій у СРСР); 1932 введено в екс­плуатацію перші гідроагрегати Дніпрогесу. В довоєн­ні роки споруджено ДРЕСи у Києві, Кривому Розі, Харкові та ін. Після при­єд­на­н­ня Зх. України до УРСР збільшено потужність Львів. електро­станції, роз­ширено електро­станції в Дрогоби- чі, Чернівцях, Тернополі, Рівному. На­прикінці 1940 заг. потуж. електро­станцій УРСР становила 2,7 млн кВт (частка ДРЕС — 2,1 млн кВт), виробництво електро­енергії — 12,4 млрд кВт•год. (на ДРЕС — 10,1 млрд кВт•год.). Під час 2-ї світової війни більшість електро­станцій УРСР виведено з ладу, в повоєн. період — від­будовано, пере­важно як ТЕСи. 1950 їхня потуж. пере­вищила довоєн­ну на 24 % і склала 8,8 млн кВт, виробництво електро­енергії — 14,7 млрд кВт•год., що на 18 % вище довоєн. рівня. У 1950–60-х рр. введено в дію енерго­блоки потуж. 150, 200, 300 тис. кВт на Придні­провській тепловій електро­станції, Добротвірській тепловій електро­станції, Луганській тепловій електро­станції, Зміївській тепловій електро­станції, Бурштинській тепловій електро­станції, Криворізькій тепловій електро­станції (загалом встановлено 30 енерго­блоків сумар. потуж. 6,1 млн кВт). 1968 на Словʼянській тепловій електро­станції роз­почав роботу перший в СРСР енерго­блок потуж. 800 тис. кВт. У 1970-х рр. продовжено подальше нарощува­н­ня обсягів виробництва електрики шляхом оснаще­н­ня електро­станцій енерго­блоками потуж. 300 і 800 тис. кВт, на ТЕС встановлено теплофікац. енерго­блоки потуж. 150 і 250 тис. кВт. Характер. особливістю роз­витку теплоенергетики в на­ступні роки стала концентрація потужностей, широка автоматизація технол. процесів. Зародже­н­ня атомної енергетики в Україні повʼязано з уведе­н­ням у екс­плуатацію 1977 1-го блоку Чорнобильської атомної електро­станції (припинила роботу 2000; див. Ката­строфа на Чорнобильській атомній електро­станції). Нині діють Запорізька атомна електро­станція, Южно-Українська атомна електро­станція, Рівненська атомна електро­станція, Хмельницька атомна електро­станція. Гідро­енергет. ресурси України оцінюють при­близно у 45 млрд кВт•год. на рік, з них технічно можливі до викори­ста­н­ня — 20 млрд кВт•год, економічно доцільні — 17 млрд кВт•год. (див. Гідроенергетика). Гідроресурси великих рік практично освоєні при­близно на 70 %. У 2-й пол. 1990-х — на поч. 2000-х рр. здійснено рекон­струкцію Дні­провського каскаду ГЕС. Нарощува­н­ня енергет. потужностей УРСР у 1970–80-х рр. від­бувалося пере­важно за рахунок введе­н­ня у дію нових енерго­блоків на АЕС, що при­звело до згорта­н­ня роз­витку ін. джерел енергії. Лише після аварії на ЧАЕС роз­почато актив. пошук шляхів освоє­н­ня енергії вітру, сонця та ін. (див. Вітроенергетика, Енергії джерела альтернативні).

Реалії, які склалися після проголоше­н­ня політ. і екон. суверенітету України 1991, змусили пере­глянути осн. про­блеми і напрями роз­витку енергетики. Поруше­н­ня госп. звʼязків з державами СНД, знач. спад в економіці, зростаючі темпи інфляції, жорсткий дефіцит палива при­звели до зниже­н­ня щоріч. виробництва електро­енергії з 296 млрд кВт•год. у 1990 до 182 млрд кВт•год. у 1996 (частка АЕС — 23,7 %). Влас. палив. ресурсами, пере­важно вугі­л­лям, тепло­енергетика України забезпечена лише на 30 %. Закупівля орган. та ядер. палива за кордоном зумовила зро­ста­н­ня вартості електро­енергії. Наслідками по­глибле­н­ня екон. кризи стали погірше­н­ня платіж. балансу, зро­ста­н­ня зовн. заборгованості, загостре­н­ня про­блеми неплатежів. Зношеність устаткува­н­ня ТЕС становила бл. 60 %, тепл. мереж — 50 %, електр. мереж — 40 %. До 2000 бл. 40 % осн. обладна­н­ня ТЕС від­працювало свій ресурс, тому першочерг. зав­да­н­нями для тепло­енергетики є рекон­струкція діючих ТЕС з метою збільше­н­ня потужності, під­вище­н­ня ефективності, скороче­н­ня спожива­н­ня імпорт. палива (встановле­н­ня сучас. котлів дає змогу використовувати низькосортне вітчизн. вугі­л­ля та від­ходи вугле­збагаче­н­ня), зменше­н­ня шкідливих викидів в атмо­сферу. Гол. пріоритети енергет. політики ви­значає прийнята ВР України Нац. енергет. про­грама на період до 2010: викори­ста­н­ня влас. енергоресурсів, модернізація діючих ТЕС, роз­виток нетрадиц. та поновлюв. джерел енергії, енерго­збереже­н­ня. У ній роз­роблено стратег. напрями інвестува­н­ня, макроекон. пропорції роз­витку паливно-енергет. комплексу та виробництва електро­енергії (бл. 50 % — ТЕС, до 40 % — АЕС, 10 % — за рахунок альтернатив. джерел). Енергогенеруючі під­приємства України обʼ­єд­нано в окремі компанії: у складі «Захід­енерго» — Бурштин. і Добротвір. ТЕС, Ладижинська теплова електро­станція; «Дні­про­енерго» — Запорізька теплова електро­станція, Придні­пров. і Криворіз. ТЕС; «Донбас­енерго» — Старобешівська теплова електро­станція, Словʼян. ТЕС; «Схід­енерго» — Зуївська теплова електро­станція, Курахівська теплова електро­станція, Луган. ТЕС; «Центр­енерго» — Вуглегір. і Зміїв. ТЕС, Трипільська теплова електро­станція; «Дністро­гідро­енерго» — Дністровська ГЕС; «Енергоатом» Національної атомної енергуючої компанії — Запоріз., Южно-Укр., Рівнен., Хмельн. АЕС; «Дні­про­енерго» — Київська ГЕС, Київська гідроакумулююча електро­станція, Канівська ГЕС, Кременчуцька ГЕС, Дні­продзержинська ГЕС, Каховська ГЕС, Дні­пров. ГЕС-1 і -2 (див. Дні­прогес). 2009 введено в екс­плуатацію Дністров. гідроакумулюючу електро­станцію. Енергогенеруючими під­приємствами є також міські й пром. тепло­електроцентралі, блок-станції, 36 малих ГЕС і 8 вітро­електро­станцій: Донузлав., Сх.-Крим., Акташ., Чорномор., Євпатор., Аджигіл., Трускавец. і Асканійська. У 2004 по­становою КМ України з метою створе­н­ня умов для ефектив. функціонува­н­ня та роз­витку електро­енергет. комплексу організована «Енергетична компанія України», яка нині контролює 40 % виробництва та 60 % екс­порту електро­енергії. Усі електро­станції і енергосистеми України входять до складу обʼ­єд­наної енергет. системи, що має звʼязок із енергет. системами РФ, Білорусі, Угорщини, Румунії, Молдови, Словач­чини, Польщі. Це дає змогу пере­давати з одного р-ну в ін. значну кількість електро­енергії, вирівнювати пікові навантаже­н­ня, рац. використовувати електро­енергію. В умовах по­стій. зро­ста­н­ня цін на енергоносії вирішеня енергет. про­блем буде сприяти стабілізації екон. становища України і створен­ню умов для виведе­н­ня економіки із кризи. Про­блеми Е. досліджують фахівці Держ. проект­но-вишукув. та н.-д. ін­ституту «Укр­енергомереж­проект» (Харків), Проект­но-вишукув. та кон­структор.-технол. НДІ «Укрсіль­енергопоект», Ін­ститутів електродинаміки, про­блем енерго­збереже­н­ня (усі — Київ), про­блем машинобудува­н­ня (Харків) НАНУ, екон.-екол. об­ґрунтува­н­ня без­пеки функціонува­н­ня систем електро­енергії — Ради по ви­вчен­ню продуктив. сил України НАНУ (Київ). Знач. внесок у роз­виток Е. зробили В. Барʼяхтар, Ф. Гриневич, Г. Денисенко, А. Долінський, О. Кремньов, О. Мілях, А. Під­горний, Г. Пухов, Б. Стогній, Г. Счастливий, В. Толубинський, В. Тонкаль, В. Хрущов, І. Чиженко, І. Швець, А. Шидловський, Л. Шубенко-Шубін та ін. Електротехнічна промисловість й енергетичне машинобудува­н­ня України виробляють практично всі осн. види електротех. і енергет. обладна­н­ня, наявна наук.-вироб. база до­зволяє на високому рівні вирішувати пита­н­ня конструюва­н­ня, проектува­н­ня, будівництва та екс­плуатації електро­енергет. систем.

Літ.: Жимерін Д. Г. История электрификации СССР. Москва, 1962; Про­гноз роз­витку і роз­міще­н­ня продуктивних сил України на 1991–1995 роки. К., 1991; Ковалко М. П., Денисюк С. П. Енерго­збереже­н­ня — пріоритетний напрямок державної політики України. К., 1998; Шидловський А. Про­блеми роз­витку енергетики // Вісн. НАНУ. 2001. № 3; Концепція функціонува­н­ня та роз­витку оптового ринку електричної енергії України. К., 2004.

Р. Р. Па­вловський

Завантажити статтю