Електромагнітне забруднення - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Електромагнітне забруднення

ЕЛЕКТРОМАГНІ́ТНЕ ЗАБРУ́ДНЕННЯ – вид фізичного забруднення, що виникає унаслідок змін електромагнітних властивостей середовища, спричинених перевищенням рівня електромагнітного фону. Такий фон створюють електромагнітні коливання – взаємозалежні коливання електрич. і магніт. полів, які утворюють єдине електромагнітне поле і поширюються у вигляді електромагнітних хвиль. Їх існування передбачив 1832 англ. фізик М. Фарадей. 1865 його співвітчизник Дж. Максвелл теоретично довів, що електромагнітні коливання не локалізовані у просторі, а поширюються у вакуумі зі швидкістю світла в усіх напрямах від джерела електромагнітного випромінювання. Залежно від довжини хвилі випромінювання поділяють на класи, що відрізняються особливостями фіз. характеру і біол. дії. Електромагнітні хвилі радіочастот називаються струмами високої частоти (СВЧ) – це випромінювання, що мають діапазон хвиль від кількох кілометрів до одиниць міліметрів; серед них радіохвилі довгі (10–3 км), середні (3 км – 100 м) і короткі (100–10 м) за частот. характеристикою відносять до високих частот (ВЧ), ультракороткі (10–1 м) – до ультрависокої частоти (УВЧ), а коротші (дециметрові 1 м – 10 см; сантиметрові 10–1 см; міліметрові 1см – 1 мм) – до надвисокої частоти (НВЧ). Поширення електромагніт. хвиль радіочастот пов’яз. з появою електрич. і магніт. полів. У діапазоні ВЧ–УВЧ у зв’язку з великою довжиною хвилі напруженість електрич. і магніт. полів у робочій зоні можна вимірювати окремо. Інтенсивність електрич. поля виражають у вольтах на 1 м (В/м), магніт. поля – в амперах на 1 м (А/м). У діапазоні НВЧ коротші хвилі формують єдине електромагнітне поле, інтенсивність якого оцінюють за густиною потоку енергії і виражають у ватах, міліватах (1/1000 Вт) або мікроватах (1/1 000 000 Вт) на 1 см2. Частотний діапазон вимірюють у герцах Гц, кілогерцах кГц (1000 Гц) або мегагерцах МГц (1 000 000 Гц). Джерела Е. з.: з радіохвилями ВЧ – радіо, медицина, пром-сть (процес терміч. обробки) та ін.; з випромінюванням УВЧ – телебачення, радіо, медицина; НВЧ – радіолокація, радіоастрономія, радіокерування та ін. У літ-рі, як правило, не описують діапазон довжин хвиль, а зазначають джерела електромагніт. випромінювання – лінії електропередачі, відкриті розподільні пристрої, до складу яких входять комутац. апарати, пристрої захисту й автоматики, вимірюв. прилади, а також радіотех. об’єкти, телевізійні та радіолокац. станції, термічні цехи, телевізори, дисплеї, печі НВЧ, холодильники, кабіни автомашин, мобіл. радіорелей. зв’язок, станції радіолокації і радіопеленгації, персон. комп’ютери, радарні установки тощо. У побуті джерелами електромагніт. поля і випромінювань є телевізори, дисплеї, печі НВЧ та ін. пристрої, а також синтет. килими, ін. покриття (в умовах зниженої вологості – менше ніж 70 %). Екрани телевізорів і дисплеїв як джерела електромагніт. випромінювання небезпечні для людини на відстані до 30 см.

Гранично допустимий рівень напруженості електрич. поля – 25 кВ/м. За нормами перебування в електрич. полі напруженістю до 5 кВ/м допускається упродовж робочого дня; допустимий час перебування в електрич. полі напруженістю 5–20 кВ/м може бути реалізов. одноразово або за кілька разів упродовж робочого дня; при напруженості 20–25 кВ/м час перебування персоналу в електрич. полі не повинен перевищувати 5–10 хв. Як гранично допустимі рівні для насел. місць прийнято такі значення напруженості електрич. поля: всередині житл. будинків – 0,5 кВ/м; на тер. житл. забудови – 1 кВ/м; у насел. місцевості поза зоною житл. забудови, тобто у міській зоні в межах її перспектив. розвитку на 10 років, приміських, зелених, курорт. зонах, на землях селищ міського типу, у межах селищ. зони цих пунктів, а також на тер. садів і городів – 5 кВ/м; на ділянках перетину повітр. ліній з автомоб. дорогами І–IV категорій – 10 кВ/м; у насел. місцевості (незабудов. тер., хоч би частково відвідувані людьми, доступні для транспорту, с.-г. угіддя) – 15 кВ/м; у місцевості, недоступній для транспорту й с.-г. машин, і на ділянках, спеціально загородж. для унеможливлення доступу населення – 20 кВ/м.

У ГОСТ 12.1.006-76 встановлено гранично допустимі рівні напруженості електрич. і магніт. полів під час роботи з джерелами ВЧ і УВЧ (Табл. 1) і густини потоку енергії у процесі роботи з джерелами НВЧ – диференційовано для випромінювань, що мають постійні й змінні характеристики (Табл. 2).

Пром. частоти електромагніт. поля 50 Гц при тривалій дії можуть спричиняти функціон. порушення в центр. нервовій та серцево-судин. системах, у складі крові. Біол. активність електромагніт. хвиль радіочастот зростає зі зменшенням довжини хвилі, найвищою вона є в області НВЧ. Тривала хронічна дія радіохвиль помір. інтенсивності, що не мають вираженого теплового ефекту, також впливає на центр. нервову і серцево-судинну системи. Оздоровчі заходи слід здійснювати згідно з Єдиними санітар. правилами під час роботи з джерелами випромінювань електромагніт. поля радіочастот № 848-70 і ГОСТ 12.1.007-76 «Електромагнітні поля радіочастот. Загальні вимоги безпеки». Осн. засобами захисту персоналу є рац. розміщення устаткування в приміщенні, заг. екранування установки і окремих її еле- ментів, дистанц. керування апаратами, розміщеними в екранізов. кабінах. Під час роботи з генераторами НВЧ застосовують спец. поглиначі, заповнені графітом, порошк. залізом тощо, а також екрани. Засобом індивід. захисту є спец. захисні окуляри – сітчасті або з покриттям скла тонким шаром металу.

Літ.: Злобін Ю. А. Основи екології: Підруч. К., 1998; Белов С. В., Ильницкая А. В., Козъяков А. Ф. и др. Безопасность жизнедеятельности. Москва, 1999; Экология города: Учеб. К., 2000.

Є. П. Захаров

Стаття оновлена: 2009