Електронна музика - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Електронна музика

ЕЛЕКТРО́ННА МУ́ЗИКА – музика, що створюється та виконується за допомогою електронних технологій. Використання цих технологій на композиц. рівні пов’яз. з поняттями «алгоритмічна композиція», «комп’ютерна композиція», «генерована композиція», на рівні звук. реалізації – з поняттями «електронний синтез звуку», «електронний музичний інструмент», система MIDI (цифр. інтерфейс муз. інструментів), «електронна обробка звуку в реальному часі», «віртуальний інструмент» тощо. Визначал. в понятті «Е. м.» традиційно виступає рівень звук. реалізації, що зумовлює формування в сучас. муз. практиці своєрідне протиставлення акуст. музики (інструм., вокал.) та Е. м.

Появі Е. м. як самост. напряму сучас. муз. культури (існує від кін. 1940-х рр.) передувало формування нового муз.-естет. мислення та багаторіч. процес застосування електр. та електрон. технологій для створення електромех. інструментів та пристроїв звукозапису. Пріоритет у застосуванні терміна «Е. м.» належить нім. фізику-акустику В. Майєр-Епплеру, який у кн. «Elektronische Klangerzeugung: Elektronische Musik und synthetische Sprache» («Електронне продукування звуку: Електронна музика та синтетична мова», Бонн, 1949) дав визначення Е. м. як типу муз. композиції, створ. винятково електрон. засобами. Поняття «Е. м.» відмежовується від термінів «електромузика», «електроінструментальна музика», що застосовувалися у зв’язку із використанням електромех. інструментів. Е. м. не стільки оновлює джерела звуку, замінюючи звичне звучання акуст. інструментів на штучно створене, скільки декларує новий тип муз. мислення, де муз. матеріалом виступає сам звук з його неповтор. тембровою якістю, індивідуально створеною композитором шляхом комбінування коливань різної форми, що продукуються звук. генераторами. В орг-ції структури звук. матеріалу В. Майєр-Епплер запропонував використовувати принципи серій. композиції А. Шенберґа та А. Веберна. Ці теор. положення вперше реалізов. у Кельн. студії Е. м. (Німеччина, засн. 1951) композиторами Г. Айметом та К. Штокгаузеном. У 1950-х рр. поняття «Е. м.» у вузькому значенні застосовувалося саме до музики, створ. в Кельн. студії Е. м. Це були серіал. композиції на основі синтезу звуку із синусоїдал. тонів. Процес композиції включав генерування звуку, різноманітні види трансформацій, монтаж, міксаж у випадку багатоканал. складу та запис на магнітну плівку.

Незважаючи на появу терміна «Е. м.» в Німеччині, фактична першість започаткування Е. м. належить франц. напряму «конкретна музика», засн. якого був інж.-акустик та композитор П. Шеффер. У створ. ним 1942 дослід. студії при Франц. радіо (від 1958 – група муз. дослідж.) було розпочато роботу зі зразками записів різноманіт. звучань, а 1948 відбувся 1-й радіо-концерт «конкретної музики» – «Мист-во шумів». Назва «конкретна музика» підкреслює незалежність від первіс. звук. абстракцій традиц. нотов. музики. Тут композитор оперує фрагментами звучань, що існують у своїй конкретиці, або «сонорними об’єктами». Для утворення звук. формацій використовують усі можливі джерела звучань (звуки природ. чи індустр. середовища, муз. інструменти, синтезов. електронні звучання), зафіксов. на магніт. плівці, і, таким чином, від’єднані від свого джерела та первіс. контексту. У процесі створення та виконання творів композитори групи GRM («конкретної музики») надавали значну увагу роботі над простор. локалізацією звук. матеріалу композиції (просторизацією). З метою досконалого керування просторизацією під час виконання Е. м. 1974 композитор Ф. Бейль створив своєрід. «оркестр» з 80-ти гучномовців – акусмоніум. Він є також автором терміну «акусматична музика», який використовують для визначення напряму музики композиторів групи GRM і жанру багатоканал. електрон. твору, зафіксов. на плівці.

Паралельно з європ. напрямами «Е. м.» та «конкретна музика» в Америці у 1950-х рр. розвивався напрям «музика для магнітної плівки». Його представники, композитори Е. Браун, К. Вольф, Д. Тюдор, М. Фельдман, об’єдналися навколо Дж. Кейджа для реалізації ініційов. ним проекту «музики для магнітної плівки» (1952–54). Матеріалом творів слугували звуки будь-якого походження (генеровані електрон. шляхом чи продуковані акуст. інструментами), естет. концепція проекту базувалася на всебіч. використанні ідеї недетермінованості (алеаторики). Дуже важливою у розповсюдженні напряму «музика для магнітної плівки» була діяльність студії у Колумбій. ун-ті (Нью-Йорк, від 1959 – Центр електрон. музики Коламбія–Прінстон), де працювали В. Усачевський та О. Лайонінґ. 1950–60-і рр. позначені актив. поширенням Е. м. у світі шляхом формування спеціально обладнаних студій (Італія, Японія, Нідерланди, Польща, Росія). Тоді ж з’явилися комп’ютерні програми для алгоритм. композиції, електронні синтезатори. Для 1970–80-х рр. характерний подальший розвиток електрон. технологій та формування наук.-творчих центрів електроакуст. музики: створення Ін-ту координації музики й акустики при Центрі Помпіду в Парижі (1977), Центру комп’ютер. дослідж. музики й акустики при Стенфорд. ун-ті та ін. Завдяки діяльності Ін-ту координації музики й акустики композитори долучалися до «спектральної музики» – різновиду алгоритм. композиції, техніка якої була розроблена на поч. 1970-х рр. франц. композиторами Ж. Ґрізе і Т. Мюраєм. На поч. 1990-х рр., у зв’язку з появою невеликих робочих станцій на базі комп’ютерів та заг.-світ. процесами інформатизації сусп-ва, розвиток Е. м. значно демократизувався. Композитори стали менш залежними від великих студій Е. м. Активне розповсюдження комп’ютер. технологій у галузі муз. творчості серед користувачів мережі Internet переорієнтовує діяльність світ. центрів Е. м. на н.-д., освітню та консультативну, позаяк більша частина Е. м. створюється у приват. міні-студіях.

Е. м. існує на перетині сучас. академ. муз. мист-ва, муз.-інформ. технологій, медіа-мистецтва та неакадем. муз. напрямів (джазу, року тощо). Її термінол. база, система жанрів, коло технол., естет. та муз.-теор. проблем постійно оновлюються як під впливом безперерв. вдосконалення інформ. технологій, розвитку медіа-мистецтва, так і внаслідок посилення інтересу музикантів та музикознавців до явищ електрон. муз. мист-ва. Термін «Е. м.» у вузькому значенні від 1970-х рр. найчастіше застосовують до неакадем. експерим. та популяр. жанрів (ембіант, техно, індастріал, гауз, транс тощо). Що стосується академ. музики, то до неї найчастіше вживають терміни «електроакустична музика», «акусматична музика», «експериментальна електроакустична музика» (вживається паралельно в неакадем. імпровізац. електроакуст. музиці). Специфіка виконання електроакуст. музики з обов’язковим використанням гучномовців, керуванням просторизацією звуку визначила коло її жанрів. Так, окрім концерт. жанрів, з’явилися специф. неконцертні та мультимедійні жанри (звук. мист-во, звук. ландшафт, звук. скульптура, електроакуст. інсталяції та перформанси тощо).

В Україні розвиток Е. м. припадає на серед. 1950–60-х рр. У цей період укр. композитор В. Годзяцький написав «4 Scherzi domestiki» (1964–65, 1-й твір «конкретної музики» в Україні); Л. Грабовський розробив власну комбінаторну систему алгоритм. композиції, результатом чого стала поява творів «Гомеоморфії I–III» для фортепіано (1968–69), «Візерунки» для гобоя, альта та арфи (1969), а вершиною – «Concerto Misterioso» для 9-ти інструментів (1977). Період 1970–80-х рр. позначений актив. використанням електрон. інструментів в кіномузиці та жанрах популяр. та імпровізац. музики (композитори В. Губа, С. Крутиков, І. Стецюк; гітарист О. Нестеров). Від серед. 1990-х рр. можна говорити про повноцінне існування в Україні академ. Е. м. З’явилися перші електроакуст. твори молодих композиторів М. Абакумова, І. Небесного. 1997 у Києві створ. 1-у студію Е. м. (кер. А. Загайкевич), відкрито каф. муз.-інформ. технологій в Нац. муз. академії України (кер. Л. Колодуб). У той же період Е. м. починають використовувати музиканти неакадем. напрямів «саунд», «медіа», які оперують синтезов. звучаннями у реал. часі (часто їх виступи супроводжуються відеопроекцією). До Е. м. зверталися у своїй творчості композитори Ю. Гомельська, Д. Перцов, С. Пілютиков, Л. Сидоренко, І. Тараненко, К. Цепколенко, Л. Юріна.

В Україні засн. міжнар. проекти електроакуст. музики: «Музичні інсталяції та електронна музика» (від 1997), «Електроакустика» (від 2003), «ЕМ-візія» (від 2005; усі – Київ); проводяться концерти Е. м. на фестивалях сучас. музики «Два дні та дві ночі нової музики в Одесі» та «Контрасти» (Львів). Один з найбільших фестивалів електрон. експерим. музики в Україні – «Деталі звуку» (Київ, від 2005).

Літ.: H. Eimert, H. U. Humpert. Das Lexikon der electronisсhen Musik. Regensburg, 1973; P. Manning. Electronic and computer music. Oxford, 1985; Дис Л. Дослідження проблем музичного мислення: Перспективи комп’ютер. реалізації // Муз. мислення. Проблеми аналізу і моделювання: Зб. пр. Київ. консерваторії. К., 1988; С. Roads. The Computer Music Tutorial. Cambridge, 1996; Камінський В. Електронна та комп’ютерна музика: Навч. посіб., Л., 2001; Т. Holmes. Electronic and Experimental Music: Pioneers in Technology and Composition. 2 ed. London, 2002; Шип С. Про актуальні напрямки розвитку музично-інформаційних технологій // Муз. мислення і культура: Наук. вісн. Одес. муз. академії. 2005. Вип. 6; A. Zagaykevych, I. Zavada. Development of electronic music in Ukraine: emergence of a research methodology // Organised Sound. 2007. Vol. 12, № 2.

А. Л. Загайкевич

Стаття оновлена: 2009