Електронна музика

ЕЛЕКТРО́Н­НА МУ́ЗИКА — музика, що створюється та виконується за допомогою електрон­них технологій. Викори­ста­н­ня цих технологій на композиц. рівні повʼяз. з поня­т­тями «алгоритмічна композиція», «компʼютерна композиція», «генерована композиція», на рівні звук. реалізації — з поня­т­тями «електрон­ний синтез звуку», «електрон­ний музичний інструмент», система MIDI (цифр. інтерфейс муз. інструментів), «електрон­на обробка звуку в реальному часі», «віртуальний інструмент» тощо. Ви­значал. в понят­ті «Е. м.» традиційно ви­ступає рівень звук. реалізації, що зумовлює формува­н­ня в сучас. муз. практиці своєрідне проти­ставле­н­ня акуст. музики (інструм., вокал.) та Е. м.

Появі Е. м. як самост. напряму сучас. муз. культури (існує від кін. 1940-х рр.) пере­дувало формува­н­ня нового муз.-естет. мисле­н­ня та багаторіч. процес за­стосува­н­ня електр. та електрон. технологій для створе­н­ня електромех. інструментів та при­строїв звукозапису. Пріоритет у за­стосуван­ні терміна «Е. м.» належить нім. фізику-акустику В. Майєр-Еп­плеру, який у кн. «Elektronische Klangerzeugung: Elektronische Musik und synthetische Sprache» («Електрон­не продукува­н­ня звуку: Електрон­на музика та синтетична мова», Бонн, 1949) дав ви­значе­н­ня Е. м. як типу муз. композиції, створ. винятково електрон. засобами. Поня­т­тя «Е. м.» від­межовується від термінів «електромузика», «електроінструментальна музика», що за­стосовувалися у звʼязку із викори­ста­н­ням електромех. інструментів. Е. м. не стільки оновлює джерела звуку, замінюючи звичне звуча­н­ня акуст. інструментів на штучно створене, скільки декларує новий тип муз. мисле­н­ня, де муз. матеріалом ви­ступає сам звук з його непо­втор. тембровою якістю, індивідуально створеною композитором шляхом комбінува­н­ня коливань різної форми, що продукуються звук. генераторами. В організації структури звук. матеріалу В. Майєр-Еп­плер за­пропонував використовувати принципи серій. композиції А. Шенберґа та А. Веберна. Ці теор. положе­н­ня вперше реалізов. у Кельн. студії Е. м. (Німеч­чина, засн. 1951) композиторами Г. Айметом та К. Штокгаузеном. У 1950-х рр. поня­т­тя «Е. м.» у вузькому значен­ні за­стосовувалося саме до музики, створ. в Кельн. студії Е. м. Це були серіал. композиції на основі синтезу звуку із синусоїдал. тонів. Процес композиції включав генерува­н­ня звуку, різноманітні види транс­формацій, монтаж, міксаж у випадку багатока­нал. складу та запис на магнітну плівку.

Не­зважаючи на появу терміна «Е. м.» в Німеч­чині, фактична першість започаткува­н­ня Е. м. належить франц. напряму «конкретна музика», засн. якого був інж.-акустик та композитор П. Шеф­фер. У створ. ним 1942 дослід. студії при Франц. радіо (від 1958 — група муз. дослідж.) було роз­почато роботу зі зразками записів різноманіт. звучань, а 1948 від­бувся 1-й радіо-концерт «конкретної музики» — «Мистецтво шумів». Назва «конкретна музика» під­креслює незалежність від первіс. звук. абстракцій традиц. нотов. музики. Тут композитор оперує фрагментами звучань, що існують у своїй конкретиці, або «сонорними обʼєктами». Для утворе­н­ня звук. формацій використовують усі можливі джерела звучань (звуки природ. чи індустр. середовища, муз. інструменти, синтезов. електрон­ні звуча­н­ня), зафіксов. на магніт. плівці, і, таким чином, від­ʼ­єд­нані від свого джерела та первіс. контекс­ту. У процесі створе­н­ня та викона­н­ня творів композитори групи GRM («конкретної музики») надавали значну увагу роботі над простор. локалізацією звук. матеріалу композиції (просторизацією). З метою досконалого керува­н­ня просторизацією під час викона­н­ня Е. м. 1974 композитор Ф. Бейль створив своєрід. «оркестр» з 80-ти гучномовців — акусмоніум. Він є також автором терміну «акусматична музика», який використовують для ви­значе­н­ня напряму музики композиторів групи GRM і жанру багатока­нал. електрон. твору, зафіксов. на плівці.

Паралельно з європ. напрямами «Е. м.» та «конкретна музика» в Америці у 1950-х рр. роз­вивався напрям «музика для магнітної плівки». Його пред­ставники, композитори Е. Браун, К. Вольф, Д. Тюдор, М. Фельдман, обʼ­єд­налися навколо Дж. Кейджа для реалізації ініці­йов. ним проекту «музики для магнітної плівки» (1952–54). Матеріалом творів слугували звуки будь-якого походже­н­ня (генеровані електрон. шляхом чи продуковані акуст. інструментами), естет. концепція проекту базувалася на всебіч. викори­стан­ні ідеї недетермінованості (алеаторики). Дуже важливою у роз­по­всюджен­ні напряму «музика для магнітної плівки» була діяльність студії у Колумбій. університеті (Нью-Йорк, від 1959 — Центр електрон. музики Коламбія–­Прінстон), де працювали В. Усачевський та О. Ла­йонінґ. 1950–60-і рр. по­значені актив. пошире­н­ням Е. м. у світі шляхом формува­н­ня спеціально обладнаних студій (Італія, Японія, Нідерланди, Польща, Росія). Тоді ж зʼявилися компʼютерні про­грами для алгоритм. композиції, електрон­ні синтезатори. Для 1970–80-х рр. характерний подальший роз­виток електрон. технологій та формува­н­ня наук.-творчих центрів електро­акуст. музики: створе­н­ня Ін­ституту ко­ординації музики й акустики при Центрі Помпіду в Парижі (1977), Центру компʼютер. дослідж. музики й акустики при Стенфорд. університеті та ін. Завдяки діяльності Ін­ституту ко­ординації музики й акустики композитори долучалися до «спектральної музики» — різновиду алгоритм. композиції, техніка якої була роз­роблена на поч. 1970-х рр. франц. композиторами Ж. Ґрізе і Т. Мюраєм. На поч. 1990-х рр., у звʼязку з появою невеликих робочих станцій на базі компʼютерів та заг.-світ. процесами інформатизації су­спільства, роз­виток Е. м. значно демократизувався. Композитори стали менш залежними від великих студій Е. м. Активне роз­по­всюдже­н­ня компʼютер. технологій у галузі муз. творчості серед користувачів мережі Internet пере­орієнтовує діяльність світ. центрів Е. м. на н.-д., освітню та консультативну, позаяк більша частина Е. м. створюється у приват. міні-студіях.

Е. м. існує на пере­тині сучас. академ. муз. мистецтва, муз.-інформ. технологій, медіа-мистецтва та неакадем. муз. напрямів (джазу, року тощо). Її термінол. база, система жанрів, коло технол., естет. та муз.-теор. про­блем по­стійно оновлюються як під впливом без­перерв. вдосконале­н­ня інформ. технологій, роз­витку медіа-мистецтва, так і внаслідок посиле­н­ня інтересу музикантів та музико­знавців до явищ електрон. муз. мистецтва. Термін «Е. м.» у вузькому значен­ні від 1970-х рр. найчастіше за­стосовують до неакадем. екс­перим. та популяр. жанрів (ембіант, техно, індастріал, гауз, транс тощо). Що стосується академ. музики, то до неї найчастіше вживають терміни «електро­акустична музика», «акусматична музика», «екс­периментальна електро­акустична музика» (вживається паралельно в неакадем. ім­провізац. електро­акуст. музиці). Специфіка викона­н­ня електро­акуст. музики з обовʼязковим викори­ста­н­ням гучномовців, керува­н­ням просторизацією звуку ви­значила коло її жанрів. Так, окрім концерт. жанрів, зʼявилися специф. неконцертні та мультимедійні жанри (звук. мистецтво, звук. ландшафт, звук. скульптура, електро­акуст. ін­сталяції та перформанси тощо).

В Україні роз­виток Е. м. припадає на серед. 1950–60-х рр. У цей період укр. композитор В. Годзяцький написав «4 Scherzi domestiki» (1964–65, 1-й твір «конкретної музики» в Україні); Л. Грабовський роз­робив власну комбінаторну систему алгоритм. композиції, результатом чого стала поява творів «Гомеоморфії I–III» для фортепіано (1968–69), «Візерунки» для гобоя, альта та арфи (1969), а вершиною — «Concerto Misterioso» для 9-ти інструментів (1977). Період 1970–80-х рр. по­значений актив. викори­ста­н­ням електрон. інструментів в кіномузиці та жанрах популяр. та ім­провізац. музики (композитори В. Губа, С. Крутиков, І. Стецюк; гітарист О. Нестеров). Від серед. 1990-х рр. можна говорити про повноцін­не існува­н­ня в Україні академ. Е. м. Зʼявилися перші електро­акуст. твори молодих композиторів М. Абакумова, І. Небесного. 1997 у Києві створ. 1-у студію Е. м. (кер. А. Загайкевич), від­крито каф. муз.-інформ. технологій в Нац. муз. академії України (кер. Л. Колодуб). У той же період Е. м. починають використовувати музиканти неакадем. напрямів «саунд», «медіа», які оперують синтезов. звуча­н­нями у реал. часі (часто їх ви­ступи су­проводжуються ві­део­проекцією). До Е. м. зверталися у своїй творчості композитори Ю. Гомельська, Д. Перцов, С. Пілютиков, Л. Сидоренко, І. Тараненко, К. Цепколенко, Л. Юріна.

В Україні засн. між­нар. проекти електро­акуст. музики: «Музичні ін­сталяції та електрон­на музика» (від 1997), «Електро­акустика» (від 2003), «ЕМ-візія» (від 2005; усі — Київ); проводяться концерти Е. м. на фестивалях сучас. музики «Два дні та дві ночі нової музики в Одесі» та «Контрасти» (Львів). Один з найбільших фестивалів електрон. екс­перим. музики в Україні — «Деталі звуку» (Київ, від 2005).

Літ.: H. Eimert, H. U. Humpert. Das Lexikon der electronisсhen Musik. Regensburg, 1973; P. Manning. Electronic and computer music. Oxford, 1985; Дис Л. Дослідже­н­ня про­блем музичного мисле­н­ня: Пер­спективи компʼютер. реалізації // Муз. мисле­н­ня. Про­блеми аналізу і моделюва­н­ня: Зб. пр. Київ. консерваторії. К., 1988; С. Roads. The Computer Music Tutorial. Cambridge, 1996; Камінський В. Електрон­на та компʼютерна музика: Навч. посіб., Л., 2001; Т. Holmes. Electronic and Experimental Music: Pioneers in Technology and Composition. 2 ed. London, 2002; Шип С. Про актуальні напрямки роз­витку музично-інформаційних технологій // Муз. мисле­н­ня і культура: Наук. вісн. Одес. муз. академії. 2005. Вип. 6; A. Zagaykevych, I. Zavada. Development of electronic music in Ukraine: emergence of a research methodology // Organised Sound. 2007. Vol. 12, № 2.

А. Л. Загайкевич

Завантажити статтю