Електротерапія

ЕЛЕКТРОТЕРАПІ́Я (від електро… і терапія) — один з методів фізіотерапії, що перед­бачає за­стосува­н­ня з лікувальною метою дозованого впливу електричного струму чи електромагнітного поля. Перші спроби за­стосува­н­ня електрики для лікува­н­ня повʼязують з емпірич. викори­ста­н­ням деяких видів електрич. риб. Регулярна Е. стала можливою з від­кри­т­тям Л. Ґальвані т. зв. тварин. струму (1791) та роз­робле­н­ням А. Вольтою приладу для отрима­н­ня по­стій. струму (1800). Нині використовують по­стій. електрич. струм низької напруги малої сили, який спрямовують на тіло (окремі ділянки) пацієнта в без­перерв. чи імпульс. режимах при за­стосуван­ні методів гальванізації, лікар. електрофорезу, електростимуляції, електроанальгезії, діадинамотерапії; змін. електрич. струм у без­перерв. або імпульс. режимах при інтерференцтерапії, ампліпульстерапії, флуктуоризації; по­стійне електричне поле малої напруги в імпульс. режимі низької частоти при інфітатерапії, високої напруги — при франклінізації; змін­не електромагнітне поле високої частоти при заг. дарсонвалізації, ультрависокої частоти — при ультрависокочастот., імпульс. терапіях й індуктотермії, надвисокої частоти — при дециметро-, сантиметро- і міліметрохвильовій терапіях. Поширеним є лікар. електрофорез — фізіотерапевт. метод електрофармакол. по­єд­на­н­ня впливу на організм двох чин­ників — по­стій. (випрямленого, імпульс., однієї полярності) струму та введених за його допомогою лікар. речовин. У мед. практику його 1807 за­провадив Ф. Рейсс, 1887 С.-А. Ар­реніус роз­робив теорію електролітич. дисоціації, що стала основою методу. Спочатку для його по­значе­н­ня використовували терміни «іонгальванізація», «іонтофорез», «іонотерапія». Особливість лікар. електрофорезу полягає в тому, що на фоні по­стій. струму як біол. по­дразника (актив. лікув. чин­ника) має місце дія, специфічна для кожної лікар. речовини, яку вводять у ви­гляді іонів чи окремих інгредієнтів, активіз. електрич. струмом, завдяки чому вона набуває під­вищеної фармакол. активності. Електрич. струм є універсал. по­дразником для всіх збудливих тканин і, насамперед, для нерв. системи та мʼязів. Е., замінюючи природні електричні імпульси, що виникають у нейронах, рецептор. структурах, мʼязах тощо, здатна тривалий час під­тримувати жит­тєдіяльність по­страждалих нерв.-мʼязових утворень аж до можливої їх регенерації чи від­новле­н­ня функцій.

Методи Е. широко використовують у всіх клін. спеціальностях, зокрема неврології (центр. і периферичні парези й паралічі, больові син­дроми тощо), лікуван­ні захворювань опорно-рухової системи (остеоартрози, контрактури, вертеброген­на патологія та ін.). Знач. внесок у роз­виток Е. зробили О. Щербак, О. Киричинський, В. Оржешковський, Д. Чопчик та ін.

Завантажити статтю