Ельберт Еміль Ісакович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ельберт Еміль  Ісакович

Е́ЛЬБЕРТ Еміль Ісакович (30. 10. 1934, Київ) – хімік-технолог. Д-р тех. н. (1981), проф. (1983). Закін. Дніпроп. металург. ін-т (1957). Працював 1959–73 у Кузнец. філії Сх. н.-д. вуглехім. ін-ту (м. Новокузнецьк Кемеров. обл., РФ), пройшов шлях від м. н. с. до зав. лаб. і заст. дир. з наук. роботи. 1974–83 – зав. галуз. лаб. з охорони навколиш. середовища, 1983–86 – зав. каф. хім. технології твердого тіла Кузбас. політех. ін-ту (м. Кемерово). 1987–89 – проф. каф. фізіології та біохімії Запоріз. пед. ін-ту. Від 1992 – у Німеччині. Осн. напрями наук. дослідж.: каталітичні перетворення сполук, які супроводжують бензол у його піроліз. фракціях; проблеми охорони довкілля та рац. природокористування.

Пр.: Каталитические способы получения бессернистого бензола // Черметинформация. 1966. Сер. 10, вып. 10; Низкопиролизная смола как сырье для химической промышленности // Комплекс. переработка продуктов ПГУ: Сб. науч. ст. Кемерово, 1968. Вып. 3; На рынке углеводородного сырья капиталистических стран // КиХ. 1980. № 7; Регенерация сернокислых растворов. Москва, 1987 (співавт.).

Л. О. Омельянчик

Стаття оновлена: 2009