Е́ЛЬКІН Давид Генріхович (18(30). 10. 1895, м. Воронеж, Росія — 05. 07. 1983, Одеса) — психолог. Доктор педагогічних наук (1952), професор (1930). Навч. у Петрогр. психоневрол. ін­ституті (нині С.-Петербург, 1914–15), закін. Новорос. університет в Одесі (1921), де й працював від 1922: у 1930–75 — завідувач кафедри психології; 1917–22 — зав. психол. лаб. Одес. міського ін­ституту дит. психології та екс­перим. педагогіки. Ви­вчав фізіол. механізми спри­йма­н­ня простору і часу, закономірності їхнього роз­витку в філо- й онтогенезі, зумовленість цього процесу характером діяльності та умовами життя. Довів, що спри­йма­н­ня часу від­бувається внаслідок взаємодії аналізаторів, важливе місце серед яких належить кін­естетичному. Досліджував про­блеми функціон. асиметрії мозку в диференціації часу, зворот. звʼязку і т. зв. випереджал. від­ображе­н­ня у формуван­ні адекват. спри­йма­н­ня тривалості. Автор моно­графії «Во­сприятие времени» (Москва, 1962), за яку 1962 нагородж. 1-ю премією ім. К. Ушинського.