Емблема

ЕМБЛЕ́МА (від грец. ἔμβλημα — вставка, рельєфна прикраса) — різноманітні зображе­н­ня (предметів, тварин тощо), які умовно або символічно виражають певне поня­т­тя, ідею. Як знаки вирізне­н­ня Е. виникли фактично на поч. людської цивілізації й слугували для фіксації культових, правових та майнових від­мін­ностей, а також як атрибути влади. З часом деякі з них набули заг.-держ. значе­н­ня. У період Київ. Русі вони вже несли певне соц. навантаже­н­ня. Так, великокнязів. Е. були на печатках, що скріплювали між­нар. договори. Досить популярними вони стали у середні віки. Ідеї людини, її уява про Всесвіт знаходилися під могутнім впливом віри в Бога, тому емблематика того часу мала яскраве реліг. забарвле­н­ня. Письмен­ники, поети, митці використовували символи та Е. як засіб вихова­н­ня, від­би­т­тя життя згідно зі своїм реліг.-догмат. уявле­н­ням. Згодом гол. джерелом емблемат. символів і зображень стала Біблія. Від 16 ст. почали виходити спец. збірники Е., які метафорично пояснювали різноманітні богослов., політ. та етико-побут. поня­т­тя, серед них — «Emblemata» («Емблеми», Авґсбурґ, 1531) Дж.-А. Альціаті, «Symbola et Emblemata» («Символи і емблеми», Амстердам, 1705), «Емблемы и символы из­бран­ные» (С.-Петербург, 1781). Такі збірники значно вплинули на літературу, образотворче і декоративно-прикладне мистецтво тієї епохи. Щоб від­різнити емблемне зображе­н­ня обʼєкта від звич., вдавалися до стилізації — певних умовностей зображе­н­ня, які від­повід­ають прийнятим нормам і правилам. Алегор. емблематика стала обовʼязк. елементом оформле­н­ня книг, оздобле­н­ня ужитк. речей, архіт. декору. На укр. землях у 17–18 ст. були поширені т. зв. емблемат. вірші (цикли Ф. Прокоповича та ін.), виходили друк. збірки, напр., панегірик Л. Крщоновича на пошану Л. Барановича, «Іфіка ієрополітика» (К., 1712). Теор. об­ґрунтува­н­ня емблематики здійснив Г. Сковорода, хоча його власні емблемат. малюнки не ви­дано. Від 2-ї пол. 18 ст. Е. по­ступово втратила самост. значе­н­ня в літературі й живописі (залишилася частиною декоратив. оформле­н­ня), однак у геральдиці та мистецтві скла­да­н­ня гербів Е. та емблемат. сюжети зберегли першочерг. значе­н­ня. В Росії 1722 за наказом Петра І створ. Гарольдмейстер. контору. У рос. герботворчості використовували Е. як із зх.-європ. гербовників, так і знаки-атрибути монарх. влади — двоголовий орел, скіпетр, корона тощо. Герби та їх опис (зокрема й Е.) частини укр. шляхет. і старшин. родів із Над­дні­прянщини вміщено у кн. В. Лукомського і В. Модзалевського «Малорос­сийский гербовник» (С.-Петербург, 1914). Терміни «Е.» та «символ» часто вживають паралельно, однак на від­міну від символу (знак, прикмета, ознака), поня­т­тя якого значно ширше, Е. — видимий образ, втілений у малюнку, графіці або пластич. формі, який має конкрет. зміст і не потребує спец. тлумаче­н­ня. Від­мін­ність між Е. та символами полягає також і в тому, що символи являють собою най­простіші накресле­н­ня (крапки, лінії), а Е. завжди має еталон­не зображе­н­ня, сенс якого спри­ймається одно­значно в мас­штабах країни, регіону чи всього світу або в межах того чи ін. сусп. простору. Див. також Прапор.

В. П. Капелюшний

Завантажити статтю