Ендоскопія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ендоскопія

ЕНДОСКОПІ́Я (від ендо… і грец. σϰοπἐω – спостерігаю, розглядаю) – метод візуального дослідження порожнинних органів та порожнин організму за допомогою ендоскопів – оптичних приладів з освітлювальним пристроєм. Від 19 ст. використовували жорсткі та гнучкі ендоскопи, нині – фіброскопи – ендоскопи з волокон. оптикою. Е. застосовують у різних галузях мед. науки, залежно від цього розрізняють езофагоскопію (дослідж. стравоходу), гастроскопію (шлунка), дуоденоскопію (дванадцятипалої кишки), інтестиноскопію (тонкої кишки), колоноскопію (товстої кишки), ректороманоскопію (прямої і сигмоподіб. кишок), перитонеоскопію (черев. порожнини), ларингоскопію (гортані), бронхоскопію (бронхів), торакоскопію (груд. порожнини), уретроскопію (сечового каналу), ангіоскопію (судин) та ін. Е. дає можливість оцінити поверхню, яку оглядають, визначити характер і глибину хворобливих змін (запалення, пухлини), а також зібрати матеріал для мікроскопіч. дослідження; вона зробила можливим місцевий лікув. вплив, зокрема хірургічний. Її використовують також повторно з метою контролю ефективності лікування. Передумовами проведення Е. є контроль системи згортання крові, стану серц.-судин. та дихал. систем.

Л. А. Пиріг

Стаття оновлена: 2009