Енеоліт - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Енеоліт

ЕНЕОЛІ́Т (від лат. аeneus – мідний і грец. λίθος – камінь) – доба праісторії, пов’язана з освоєнням людством першого металу – міді. Датована 6–4 тис. до н. е. Ін. назви – халколіт (від грец. χαλϰƴς – мідь і λίθος – камінь), мідно-кам’яний вік. За критеріями археол. періодизації, це доба впровадження та широкого використання мідних виробів, що спричинило деградацію кременевої індустрії, збіднення номенклатури кам’яних знарядь. Вона розпочалася з усвідомлення людиною певних переваг міді над ін. матеріалами, відомими на той час. Знайомство людства з самород. міддю відбулося у 9–7 тис. до н. е. на Близькому Сході. Первісно її сприймали як різновид м’якого каменю і лише з часом почали виділяти серед ін. матеріалів за особл. технол. властивостями. Спочатку освоєно технологію мех. формування міді, згодом – прийоми плавлення її у горнах та виготовлення речей із застосуванням литва. За часів Е. знаряддя з металу не витіснили з ужитку кам’яні, кістяні, рогові чи дерев’яні артефакти, але перехід до використання міді сприяв розширенню тех. можливостей у багатьох галузях вироб-ва. Крім того, вироби з міді високо цінувалися, оскільки стали засобом обміну та предметами престижу, що позначали соц. статус власника. Потреба у мідних речах стимулювала вироб-во й сприяла міжплемін. обміну. У період Е. набули поширення спеціалізов. землеробство й тваринництво; зародилися ранні ремісн. вироб-ва у галузях, що вимагали спец. знань, зокрема керам. вироб-ві, гірн. справі, металургії та металообробленні; сформувалися умови для переходу від пізньої первісності до ранньодерж. утворень на базі інтенсив. іригац. землеробства у Месопотамії та Єгипті. У Пд. і Центр.-Сх. Європі, куди перші метал. вироби потрапили з Перед. Азії через Балкани, період розквіту Е. припав на 5 тис. до н. е., коли з числен. копалень Балкан. п-ва (Аї-Бунар у Болгарії, Рудна Глава в Сербії та ін.) почали розповсюджуватися руда і виплавлений з неї метал у вигляді зливків чи готових виробів.

Укр. землі є одним із важливих осередків Е., датованого тут 5–4 тис. до н. е. Виділяють три періоди Е. у Надчорномор’ї: ранній (межа 6–5 – остання чв. 5 тис. до н. е.), середній, чи розвинутий (межа 5–4 – 3-я чв. 4 тис. до н. е.), фінал. (остання чв. 4 – 1-а чв. 3 тис. до н. е.). Вже за раннього періоду відбулася поляризація двох світів – землеробів Правобереж. Лісостепу та скотарів Степу. До світу землеробів цього періоду належали культура Прекукутень, трипільська культура (етапи А та В-1), культури Болград-Алдень, Лендель на Волині та у Галичині, Полгар у Закарпатті; до світу скотарів – скелян. культура середньостогів. культурно-істор. спільності. За розвинутого періоду серед землероб. культур панувала культурно-істор. спільність Кукутень-Трипілля (етапи В-2 та С-1) в ареалі поміж Прутом і Дніпром, лійчастого посуду культура на Волині та у Галичині й Полгар у Закарпатті; в Степу – стогів. та деріїв. культури (див. Деріївське поселення) середньостогів. культурно-істор. спільності, постмаріуп. (квітян.) культура, нижньомихайлівська культура. Фінал. період розглядають як перехід. від Е. до бронзового віку чи навіть як його першу фазу. Культурно-істор. спільність Кукутень-Трипілля (етап С-2) у цей час розпалася на низку розрізнених локал. варіантів (культур): усатів. на Одещині (див. Усатівські пам’ятки), софіїв. на Київщині (див. Софіївського типу Могильники), город. на Пд. Волині, жванец. (гординешт.) у Серед. Наддністрянщині (див. Жванець-Щовб). Серед скотар. культур Степу з’явилися пам’ятки животилів.-вовчан. типу, рогачиц. культури, рєпінської культури та пам’ятки типу Пивиха у Серед. Наддніпрянщині. Е., на відміну від кам’яного віку, бронз. віку чи залізного віку, не є універсал. періодом розвитку людства, оскільки відображає досягнення т. зв. неоліт. революції у її передових осередках та прилеглих до них регіонах, оточених світом неоліт. культур. Так, за Е. Лівобереж. Лісостеп і Полісся загалом населяли носії неоліт. культур Дніпро-Донецької культурно-історичної спільності, ямково-гребінцевої кераміки культури. Однак саме в осередках культур Е. зафіксов. остаточне утвердження відтворюв. форм господарства (рільництво, тваринництво), насел. опанувало гірн. справу, металургію та металооброблення, розвинулися спеціалізов. керам. вироб-во, образотворче мист-во, досягла якісно нового рівня розвитку духовна культура землеробів і скотарів. З добою Е. пов’язують також появу курганів (могил) у Степу, завершення формування й наступ. розпад індоєвроп. мовної спільноти на локал. діалекти у 4 тис. до н. е.

Літ.: Археологія Української РСР: В 5 т. Т. 1. К., 1971; Даниленко В. Н. Энеолит Украины. К., 1972; Энеолит и бронзовый век Украины. К., 1976; Энеолит СССР. Археология СССР. Москва, 1982; Давня історія України. Т. 1. К., 1997; Україна: хронологія розвитку з давніх часів до пізньої античності. Т. 1. К., 2007.

В. В. Отрощенко

Стаття оновлена: 2009