Енергетика - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Енергетика

ЕНЕРГЕ́ТИКА – галузь промисловості, що забезпечує виявлення, перетворення, розподіл і використання енергоносіїв. Осн. завданням Е. є вироб-во енергії шляхом перетворення первин. енергії палива у вторинну (електр. або теплову). У процесі вироб-ва енергії виокремлюють декілька стадій: вивчення та концентрація енергет. ресурсів, траспортування їх до енергет. установок, перетворення за допомогою електростанцій первин. енергії у вторинну, розподіл вторин. енергії серед споживачів (лінії електропередачі, тепломережі тощо). Від 2-ї пол. 20 ст. в умовах НТП значно зросла потреба людства в енергії, особливо електричній. Унаслідок масової електрифікації відбулися значні зміни в Е.: перехід від вугіл. моноструктури паливозабезпечення до широкого використання нафти, природ. газу, ядер. палива; створення глобал. енергосистем. Зародження науки про Е. в СРСР (і УРСР) пов’язано з реалізацією ГОЕЛРО Плану. Вона вивчає закони й методи перетворення природ. енергет. ресурсів у енергію; закономірності, тенденції та оптимал. пропорції розвитку Е.; її вплив на довкілля. Е. умовно поділяють на традиц. (Атомна енергетика, Гідроенергетика, Теплоенергетика) і нетрадиц. (Вітроенергетика, Енергії джерела альтернативні, Сонячна енергетика). Невід’єм. складовими сучас. Е. стали електр. мережі та енергет. системи. Електр. мережа – сукупність підстанцій і ліній електропедачі, що забезпечує траспортування електроенергії безпосередньо до споживачів і зміну її параметрів (напруги, струму). Енергет. система (енергосистема) – сукупність електростанцій, енергет. і тепл. мереж, поєднаних спіл. режимом та упр. у процесі безперерв. вироб-ва, перетворення, передачі електр. й тепл. енергії. Див. також Електроенергетика.

Літ.: Кирилюк М. Енергетика. Проблеми і перспективи // Наук. вісн. Чернів. ун-ту. 2001. Вип. 120; Товажнянський Л. Л., Левченко Б. О. Проблеми енергетики на межі ХХІ століття: Навч. посіб. Х., 2006.

О. В. Савченко

Стаття оновлена: 2009