Енергоносії - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Енергоносії

ЕНЕРГОНОСІЇ́ – природні джерела, які використовують для виробництва теплової та електричної енергії. Найпоширенішими Е. є природні органічні сполуки, що мають здатність горіти (застосовують як джерело тепл. енергії). Першими Е., які почали використовувати люди, були деревина та ін. сухі рослинні залишки. Викопні горючі органічні сполуки розповсюджені в природі у твердому (кам’яне вугілля та буре вугілля, торф, горючі сланці), рідкому (нафта) та газоподіб. (природні гази горючі) станах. В Україні родовища кам’яного вугілля зосереджені в Донец. і Львів.-Волин. бас., бурого – у Дніпров. бас. На її тер. знаходиться бл. 1,5 тис. родовищ торфу. Найбільші родовища горючих сланців – у Кіровогр., Черкас. та Івано-Фр. обл., родовища нафти і природ. газу – у Дніпров.-Донец., Передкарп., Причорномор.-Крим. нафтогазонос. обл. До Е. також відносять радіоактивну сировину, насамперед руди урану (в Кіровогр. і Придніпров. уранонос. областях УЩ – понад 20 родовищ). Осн. вимоги до Е.: достатня поширеність у природі, рентабельність видобутку, екол. прийнятність, тех. можливість та екон. доцільність використання. У зв’язку з тим, що більшість горючих Е. належить до невідновлюваних природ. ресурсів, дедалі більшого значення в Україні й світі набуває проблема використання Е., які мають джерелом відновлювані ресурси – енергії сонця, вітру, мор. припливів тощо. Серед відновних Е. також – різні види біопалива – палив. етанол з цукр. тростини та крохмал. рослин. сировини; біодизель з ріпаку та пальм. олії, біогаз із с.-г., пром. і побут. органіч. відходів. Див. також Вітроенергетика, Гідроенергетика, Горючі корисні копалини, Енергії джерела альтернативні.

В. М. Палій

Стаття оновлена: 2009