Епіграфіка

ЕПІГРА́ФІКА (від епі… і графіка) — допоміжна філологічна й історична дисципліна, обʼєктом дослідже­н­ня якої є давні текс­ти — написи на стінах та архітектурних деталях споруд, на камені, глині, цеглі, кераміці, дереві, кістці, шкірі, вишиті на тканині, викладені мозаїкою тощо. Залежно від техніки письма виділяють різновиди епі­графем: інскульпти — написи, вирізані чи ви­граві­йовані на твердому матеріалі; дипінті — зроблені пензлем; графіті — ви­дряпані гострим предметом. Сукупність написів — епі­графія. За змістом роз­різняють написи світські й конфесійні (реліг.), за соц. функціями — офіц. (текс­ти, створені за вказівкою або до­зволом світської чи церк. влади) і неофіц. (приватні). Офіц. епі­графеми — на княжих монетах та печатях, на печатях вищого духівництва і знаті, памʼятні написи на стінах споруд, скелях, каменях, дипінті на фресках та іконах, написи на могил. плитах ви­знач. діячам тощо. Неофіц. характер мають написи, зроблені приват. особами, найчастіше пред­ставниками серед. і нижчих верств (ремісниками, купцями, прочанами та ін.) на предметах побуту й ужитк. мистецтва, знаря­д­дях праці, зброї, над­гробках тощо. Епі­графія буває різноманітною: записи літопис. характеру про важливі істор. та місц. події, пові­домле­н­ня про побудову споруди, її мист. оздобле­н­ня, дарчі написи на спорудах, іконах, дзвонах, хрестах, предметах церк. ужитку, поминал., вотивні (обітниці), епітафії тощо. Поміж дипінті (на іконах і фресках) і мозаїк трапляються цитати чи перифрази з творів реліг. літ-ри. Серед графіті 11–13 ст. Софій. собору виявлено ориг. памʼятки давньорус. літ-ри й по­вчал. сентенції (можливо, уривки з проповід­ей). Багато давньоукр. і староукр. написів у Києві — у Софій. соборі (дипінті, мозаїка, графіті), Кирилів. церкві (інскульпт, дипінті, графіті). Багата епі­графія давніх споруд Чернігова, Галича, ін. старовин. міст України. Вишитий давньорус. напис зберігся на вбран­ні з Чингул. могили побл. с. Заможне Токмац. р-ну Запоріз. обл. Найдавніші написи на теренах України походять із грец. поселень антич. держав Пн. Причорноморʼя 6–5 ст. до н. е. Епі­графічні текс­ти — цінне джерело для ви­вче­н­ня історії народу, його культури, літ. і роз­мов. мов, важливе свідче­н­ня знач. рівня освіти.

Літ.: Рыбаков Б. А. Рус­ская эпи­графика Х–ХІV вв. (Со­стояние, возможности, задачи) // История, фольклор, искус­ство славян. народов. Москва, 1963; Корпус боспорских надписей. Москва; Ленин­град, 1965; Высоцкий С. А. Древнерус­ские надписи Софии Киевской ХІ–ХІV вв. К., 1966. Вып. 1; Надписи Ольвии. Ленин­град, 1968; Медынцева А. А. Древнерус­ские надписи Новгородского Софийского собора XI–XIV века. Москва, 1978; Высоцкий С. А. Киевские граф­фити ХІ–ХVІІ вв. К., 1985; Німчук В. В. Давньокиївcькі написи — памʼятки літератури XI–XIII ст. // Писемність Київ. Русі і становле­н­ня укр. літ-ри. К., 1988; Соломоник Э. И. Камен­ная летопись Херсонеса. Греческие лапидарные надписи античного времени. К., 1990; Рождественская Т. Древнерус­ская эпи­графика. С.-Петербург, 1991.

В. В. Німчук

Завантажити статтю