Епізоотологія

ЕПІЗООТОЛО́ГІЯ (від епізоотія і …логія) — наука, що ви­вчає обʼєктивні закономірності причин, умов виникне­н­ня, роз­по­всюдже­н­ня й динаміки інфекційних хвороб тварин та роз­робляє методи їх профілактики і засоби боротьби з ними. Роз­різняють Е. заг. та спеціальну. Заг. Е. виявляє закономірності, притаман­ні епізоот. процесу при всіх або більшості інфекц. захворювань, і на їхній основі роз­робляє принципи профілактики та боротьби з інфекц. хворобами тварин. Спец. Е. ви­вчає особливості епізоот. процесу при окремих хворобах. Е. тісно повʼязана з мікробіологією, вірусологією, імунологією, мікологією, ентомологією, паразитологією, біоценологією та ін.; роз­робляє протиепізоот. заходи, враховуючи вимоги зоогігієни, вет. санітарії та вет. законодавства (див. Ветеринарно-санітарний контроль). Використовує методи епізоотол. обстеже­н­ня, екс­перименту, матем. аналізу епізоот. процесу та особливостей окремих інфекц. хвороб.

Початком історії роз­витку Е. вважають період прируче­н­ня та одомашне­н­ня диких тварин. Здатність хвороб набувати пошире­н­ня серед тварин та людей, пере­даватися від хворого здоровому та нес­прийнятливість до по­втор. зараже­н­ня при інфекц. захворюва­н­нях наштовхнули людей на думку про те, що причиною цього явища є зараз. чин­ник, який пере­дається від хворого здоровому без­посередньо або через предмети. Фактично засн. вче­н­ня про масові хвороби людей і тварин стали Гіп­пократ та Т. Лукрецій. Числен­ні поня­т­тя й терміни, які уві­йшли до вжитку в той період, використовують і нині. У давні часи для боротьби з епідеміями та епізоотіями практикували ізоляцію хворих, дезінфекцію, стерилізацію вогнем, спалюва­н­ня речей та трупів. У деяких народів ці заходи проходили у формі обрядів. Роз­виток Е. як науки активізували від­кри­т­тя А. Левенгуком мікроорганізмів, конструюва­н­ня перших мікро­скопів, а також дослідж. Дж. Фракасторо, Л. Пастера, Г. Рамона, Р. Коха, Д. Івановського, у результаті яких описано збудників бактеріал. та вірус. захворювань людей і тварин, закладено основи створе­н­ня специфіч. препаратів для діагностики та профілактики інфекц. хвороб. Важливе значе­н­ня для подальшого роз­витку Е. мали від­кри­т­тя способу специфіч. профілактики натурал. віспи Е. Джен­нером, праці І. Мечникова з фагоцитар. теорії імунітету та Л. Ценковського — автора перших вітчизн. вакцин проти сибірки, роз­робле­н­ня К. Гельманом та О. Кальнінгом препарату для алергіч. діагностики сапу. Про­блемам Е. присвяч. дослідж. І. Равича, М. Ненецького, К. Скрябіна, М. Тартаковського, М. Гамалії, Д. Заболотного, Т. Слабоспицького, Є. Па­вловського, Л. Громашевського, І. Андрієвського та ін. 1940 роз­роблено нову вакцину проти сибірки — СТІ з без­капсул. штаму збудника, яка набула широкого за­стосува­н­ня. Ви­знаними в Україні та за її межами стали праці О. Дедюліна, М. Агал­лі, Г. Кудрявцева, Д. Логвинова, І. Гладенка, В. Бусола, А. Собка, А. Ображея, О. Сергієнка, В. Бабкіна, П. Фукс, В. Романенка, М. Мандигри, В. При­скоки та ін., які започаткували школи з ви­вче­н­ня окремих захворювань тварин. Учені України за­пропонували низку методів діагностики, профілактики й лікува­н­ня інфекц. та інвазій. захворювань — лістеріозу, стахіботріотоксикозу коней і великої рогатої худоби, інфекц. анемії коней, лейкозу великої рогатої худоби, вірус. гепатиту і грипу качок, дизентерії свиней, транс­місив. гастроентериту, вірус. енцефаліту, туберкульозу тощо; створили кри­сталвіолетову та тканин­ну вакцини проти чуми свиней (І. Кулеско), ін­активовану протибруцельозну вакцину (П. Жованик), вакцини і сироватки проти паратифу водоплав. птиці (М. Прокофʼєва), вірус. гепатиту каченят (І. Дорошко, Ю. Сміян), сухий очищений туберкуло­протеїн (О. Говоров, Ф. Осташко), лістеріозні антиген і сироватку (І. Лисенко), гам­ма­глобулін проти хвороби Ауєскі (І. Лукашов, М. Нікітін). Про­блемам діагностики та специфіч. профілактики хвороб свиней (чума, лістеріоз, лепто­спіроз, атрофіч. риніт, транс­місив. гастроентерит, вірус. енцефаліт, набрякова хвороба, дизентерія, токсоплазмоз та ін.) присвяч. дослідж. О. Цимбала, Ф. Пономаренка, І. Ревенка, О. Пустовара, Т. Пашова, О. Манжоса та ін.

1889 у Харкові створ. першу в Росії й Україні бактеріол. станцію, що стала прообразом сучас. біо­фабрик з виробництва біол. препаратів для діагностики і профілактики інфекц. захворювань тварин. На її базі 1922 організовано Укр. ін­ститут наук. та практ. ветеринарії (нині Ін­ститут екс­перим. і клін. вет. медицини УААН). 1959 засн. Рівнен. н.-д. вет. станцію (нині Ін­ститут епізоотології УААН), 1969 — Укр. НДІ с.-г. мікробіо­логії (нині Ін­ститут с.-г. мікробіо­логії УААН, Чернігів), 1976 — Зх.-Укр. зонал. наук.-контрол. лаб. (нині Держ. н.-д. контрол. ін­ститут вет. препаратів та корм. добавок, Львів), 1977 — Укр. н.-д. вет. ін­ститут (нині Ін­ститут вет. медицини УААН), 1991 — Укр. зонал. наук.-контрол. лаб. (нині Держ. наук.-контрол. ін­ститут біо­технології і штамів мікроорганізмів; обидва — Київ).

Літ.: Ган­нушкин М. С. Общая эпизоотология. Москва, 1940; Вышелес­ский С. Н., Терентьев Ф. А. Эпизоотология. 3-е изд. Москва, 1954; Лукашов И. И. Частная эпизоотология. Москва, 1961; Його ж. Загальна і спеціальна епізоотологія. К., 1969; Сосов Р. Ф. Эпизоотология. Москва, 1974; Бакулов И. А., Третьяков А. Д. Руководство по общей эпизоотологии. Москва, 1979; Конопаткин А. А. Эпизоотология и инфекцион­ные болезни сельскохозяйствен­ных животных. Москва, 1986; Джупина С. И. Методы эпизоотологического ис­следования и теория эпизоотического процес­са. Новосибирск, 1991; Литвин В. П., Ярчук Б. М. Загальна епізоотологія. К., 1995.

Л. К. Ліховоз

Завантажити статтю