Епілепсія

ЕПІЛЕ́ПСІЯ (грец. ἐπιληψία, від ἐπιλαμβάνω — нападаю, схоплюю) — хронічне захворюва­н­ня головного мозку, для якого характерні по­вторювані напади, що виникають унаслідок надмірних нейрон­них роз­рядів і су­проводжуються різноманітними клінічними і параклінічними симптомами. Її роз­по­всюдженість становить 5–10 випадків на 1 тис. осіб. У виникнен­ні Е. велику роль ві­ді­грає по­єд­на­н­ня генетично детермінованої схильності до захворюва­н­ня та чин­ників, які зумовлюють її клін. прояви, зокрема ураже­н­ня головного мозку. За етіологією Е. та епілептичні син­дроми поділяють на ідіопатичні, симптомат., криптоген­ні. Осн. клін. проявом Е. є епілептичні напади. Їх поділяють на парціальні, або локал., з мотор., соматосенсор., вегетативно-вісцерал., псих. поруше­н­нями, серед них — прості (без поруше­н­ня сві­домості), складні, або комплексні (з поруше­н­ням сві­домості), та такі, що роз­виваються у вторин­но генераліз. напади; генераліз. (судомні або без­судомні), до яких від­носять абсанси, міоклонічні, клонічні, тонічні, тоніко-клонічні та астатичні; некласифіковані епілептичні напади. Тривалий напад (понад 30 хв.) або серію нападів, які по­вторюються на­стільки часто, що між ними хворий не приходить до сві­домості, трактують як епілептич. статус. Пере­біг Е. знач. мірою залежить від форми захворюва­н­ня. У її діагностиці осн. є клін. обстеже­н­ня з уточне­н­ням анамнестич. даних, клін. пере­бігу та симптоматики. Серед параклін. методів особливе місце належить електроенцефалогр. досліджен­ню. Для ви­значе­н­ня структур. та функціон. змін головного мозку використовують методи нейровізуалізації (компʼютерна, магнітно-резонансна, позитрон­но-емісійна, однофотон­но-емісійна компʼютерна томо­графії, магнітно-резонансна спектро­скопія). За необхідності для уточне­н­ня діа­гнозу за­стосовують лабораторні, зокрема біо­хім., генет., методи дослідже­н­ня. Лікують Е. за допомогою протисудом. препаратів. Оскільки вони є потенційно токсич., ріше­н­ня про при­значе­н­ня специфіч. фармакотерапії, її тривалість та припине­н­ня повинен при­ймати лікар.

О. В. Ткаченко

Завантажити статтю