Епос - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Епос

Е́ПОС (від грец. ἔπος – слово, розповідь) – рід оповідної прозової та словесно-музичної творчості, що охоплює систему жанрів і тематичних циклів. Е. укр. фольклоруміфічні легенди, казки, билини, думи, історичні пісні, балади, оповіді, співанки-хроніки. Слід розрізняти Е. як типол.-стадіал., спадкоємну творчість народів світу доістор. періоду (в укр. фольклорі – космотеїчні казки, оповіді, колядки про створення світу, велетів) й пізніші – про боротьбу героїв за етнічне самоствердження у протидії із зовн. та внутр. ворогами (билини київ. циклу – «Про Іллю Муромця», «Про Добриню»; героїчні казки «Про Михайлика й Золоті ворота», «Про Котигорошка»), нар. думи про турец.-татар. навалу й польс.-литов. поневолення. Світ. Е. різних народів представлений різноманіт. жанрами – зводами оповідей («Іліада», «Одіссея», «Махабхарата», «Рамаяна», «Калевала», «Манас», «Олонхо», «Юнацький епос»). Найбільш ранні Е. первіснообщин. відносин відзначаються архаїч. міфологією, діями богатирів на благо родових колективів; пізніші Е. наближені до реал. історії зі зменшенням фантаст. начала. Класич. Е. вирізняється масштабністю, специфіч. особливостями поетики, мелосу. Значну роль відіграють сталі формули у словес. тексті: напр., слави-хвали в закінченнях билин і дум; сталі епітети («збруя богатирськая», «віра християнськая», «Владимир стольнокиївський» – у билинах; «города християнськії», «віра бусурманськая», «військо козацьке молодецьке» – в думах); синоніми ритор. характеру («плаче-ридає», «рече-промовляє», «думає-гадає» – в думах); тип героїв, наділених надзвич. силою, кмітливістю, відданих справі захисту Вітчизни, її обороні (Ілля Муромець, Олексій Попович, Добриня Никитич – у билинах; Голота, Самійло Кішка, Іван Коновченко – в думах). Укр. думи відзначаються вільним нерівноскладовим віршем, що формується за принципом реченнєвих тирад, проголошуваних муз. речитативом у супроводі муз. інструментів (билини виконували у супроводі гусел або проголошували речитативом, думи – у супроводі кобзи, бандури, ліри). В основі Е. – сталі мелод. формули, закладені найчастіше в зачині думи, що є основою для імпровізації. Мелод. модель словесно-муз. Е. об’єднує різні епічні сюжети. Класич. Е. виконували скоморохи, сказителі, часто незрячі – аеди, кобзарі, лірники, гайдоші, дзяди та ін. Поряд із класич. Е. як його продовження розвивалася «мала» епіка (балади, істор. пісні, співанки-хроніки). Вона долає часову умовність класич. Е., має установку на реалізм зображення не тільки істор., а й побут. подій, героїв буден. життя; за поетикою й мелосом наближена до побут. пісні; відкрита щодо часово-простор. модифікацій; різноманітна за стилем, що особливо простежується у територ. варіантах балад, істор. пісень. Співанки-хроніки, локалізов. переважно в карпат. регіоні, за стилем – монолітні, за функцією – близькі до дум. У билин, дум, співанок-хронік наявні автономні ознаки жанрів. Балади, істор. пісні можуть входити до різних жанр. систем (істор. колядки, колискові), утворюють темат. міжжанр. цикли. Для всіх різновидів Е. типове сольне виконавство, для класич. Е. – переважно чоловіче.

Літ.: Миллер О. Илья Муромец и богатырство киевское. С.-Петербург, 1889; Колесса Ф. Мелодії українських народних дум. Л., 1910–13; К., 1969; Його ж. Українські народні думи. Л., 1920; Грушевська К. Українські народні думи. К., 1927. Т. 1; X.; К., 1931. Т. 2; Кирдан Б. Украинские народные думы. Москва, 1962; Мелетинский Е. Происхождение героического эпоса. Москва, 1963; Кирдан Б. Украинский народный эпос. Москва, 1965; Лінтур П. Народні балади Закарпаття Л., 1966; Пропп В. Морфология сказки. Москва, 1969; Български юнашки епос. София, 1971; Співанки-хроніки. Новини. К., 1972; Гринцер П. Древнеиндийский эпос. Генезис и типология. Москва, 1974; Грица С. Мелос української народної епіки. К., 1979; Москва, 1990; Калевіпоег. К., 1981; Героїко-фантастичні казки. К., 1984; Дей О. Українська народна балада. К., 1986; Балади. К., 1987; Путилов Б. Героический эпос и действительность. Ленинград, 1988; Плісецький М. Українські народні думи. К., 1994; Путилов Б. Эпическое сказительство. Москва, 1997; Бріцина О. Українська усна традиційна проза: питання текстології та виконавства. К., 2006; Грица С. Українські думи – народнопісенний епос // Укр. нар. думи. К., 2007; Кушпет В. Старцівство: мандрівні співці-музиканти в Україні (XIX – поч. XX ст.). К., 2007.

С. Й. Грица

Стаття оновлена: 2009