Ера - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ера

Е́РА (від лат. аеrа – окреме число, вихідна цифра) – система літочислення, що починається з певного моменту. Напр., у християн – від дати народж. Ісуса Христа, у давніх греків – від перших Олімп. ігор (776 р. до н. е.). В історії Е. – великий відтинок часу, якому притаманні свої внутр. зміст, істор. події, відмінні від поперед., у геології – найбільша одиниця геохронол. шкали.

Різні народи користувалися різними календар. Е., зокрема лише в Індії їх існувало понад 20 (вважають, що за історію людства було понад 200 Е., однак всі вони мають умовне значення). До найпоширеніших Е. належать: Антіохій. від «створення світу» (відлік від 1 вересня 5968 р. до н. е.); Візант. від «створення світу» (від 1 вересня 5508 р. до н. е.); Александрій. від «створення світу» (від 25 березня 5493 р. до н. е.); Олімп. (від літа 776 р. до н. е.); Е. від «заснування міста» Риму (від 21 квітня 753 р. до н. е.); Набонассара (від 26 лютого 747 р. до н. е.); християн. Е. від народж. Ісуса Христа (від 25 грудня 1 р. н. е.); Е. Діоклетіана (від 29 серпня 284 р. н. е.). Поч. Е. могла бути як реал. (істор.), так і міфічна подія. У серед. 3 ст. до н. е. грец. історик Тімей і математик Ератосфен запровадили літочислення від перших Олімп. ігор. Історики середньовіччя до 17 ст. користувалися Е. від «заснування міста» (Риму). Прикладом найстародавнішого обчислення часу, яке велося від реал. істор. події, є Е. Набонассара (від 747 р. до н. е. до 284 р. н. е.). Римські історики дотримувалися цієї Е. фактично до проголошення імператором у 284 р. н. е. Діоклетіана (від того року починається його Е.). Через кілька століть проти існуючого звичаю обчислювати час за Е. Діоклетіана виступив римський монах, папський архіваріус Діонісій Малий, який вважав, що християни повинні відкинути язичниц. відлік років і перейти до розрахунків років від народж. Ісуса Христа. Так було введено християн. Е. (в Україні більш вживані відповідники цього терміна – нова і, особливо, наша Е.). Дата народж. Ісуса Христа стала першим роком християн. Е. Церква тривалий час не наважувалася прийняти запропоноване Діонісієм літочислення, тому в різних країнах воно запроваджувалося поступово. Вперше дата від Різдва Христового (скорочено «Р. X.») зустрічається у церк. документах лише 742, і тільки від серед. 16 ст. в усіх папських документах вказується дата від «Р. X.» й одночасно з нею – дата за Візант. Е. від «створення світу». На тер. Київ. Русі після впровадження християнства велося літочислення за Візант. Е. від «створення світу» (таку ж хронологію інколи використовували козац. літописці з метою виокремити важливу або початк. дату). Однак від 14 ст., під впливом Польщі, використовували і прийняте у катол. країнах літочислення від Різдва Христового, а після папської реформи календаря 1582 всі документи Великого князівства Литовського, до складу якого входили укр. землі, почали датувати від поч. нової Е. Згідно з указом Петра І Росія (й укр. землі у її складі) перейшла на Е. від Різдва Христового, яка починалася через 5508 р. після «створення світу» за Візант. Е., лише 1700. До 19 ст. її прийняли в усіх християн. країнах. Часто рік за християн. (нашої) Е. позначають літерами АD (лат. Аnnо Dominiі – роки Господа). У 18 ст. межі Е., запровадженої Діонісієм, розширені й для лічби років до Різдва Христового (а. D. – аnte Deum – до Господа). Дати з позначенням «до н. е.» стали означати кількість років до народж. Ісуса Христа (відлік часу відбувався в зворот. напрямі). Межа між 1-м роком н. е. і 1-м роком до н. е. – між 31 грудня 1-го року до н. е. і 1 січня 1-го року н. е. Працюючи над істор. документами, вчені з часом узгодили хронологію давніх подій з новим літочисленням. Нині літочислення за нашою Е. прийняте в більшості країн світу, проте в деяких існує ін. літочислення. Так, за юдей. календарем літочислення ведеться від міфіч. «створення світу» («від Адама») – 3761 р. до н. е. (2009 за їхнім календарем – 5770), за мусульман. – від дати переселення засновника ісламу пророка Мухаммеда з Мекки до Медини в 622 (2009 за їхнім календарем – 1387).

В. П. Капелюшний

Стаття оновлена: 2009