Еректильна дисфункція - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Еректильна дисфункція

ЕРЕКТИ́ЛЬНА ДИСФУ́НКЦІЯ – нездатність чоловіка досягти й підтримувати достатню для сексуального задоволення партнерів ерекцію. Термін «імпотенція» (від лат. іmpotentiа – слабкість, безсилля), який раніше використовували на позначення статевого безсилля чоловіків, нині у наук. літ-рі не застосовують, оскільки з погляду мед. деонтології він для них образливий. Окрім того, поняття «імпотенція» трактували як будь-яке патол. відхилення таких фізіол. проявів сексуальності, як лібідо, ерекція, еякуляція, оргазм.

Еректил. порушення можуть зустрічатися в будь-якому віці. Від 40-а до 70-ти р. Е. д. мають бл. 50 % чоловіків, від 20-ти до 40-а р. – бл. 30 %. Чим розвиненіша країна, тим більший відсоток чол. насел. має Е. д. Проблема має не лише мед., але й соц. значення: 60 % розлучень зумовлені Е. д., 30–70 % хворих на Е. д. перебувають у стані депресії тощо. Причиною цього розладу може стати страх майбут. статевого акту чоловіків молодого віку, які не мають достатнього досвіду сексуал. спілкування, за наявності легкої сугестивності, невпевненості, комплексу неповноцінності. Збільшення кількості осіб з Е. д. пояснюють також підвищенням відсотка старіючих чоловіків, поширенням тяжких серц.-судин. та ендокрин. захворювань (цукр. діабет, гіпертон. хвороба, гіпогонадизм, атеросклероз), стресів. Втрата здатності до повноцін. ерекції може бути зумовлена вироб., побут., вогнепал. травмами статевих органів. Е. д. поділяють на психогенні (при шизофренії, неврастенії, синдромі очікування невдачі, депресії, іпохондрії) та орган., до яких відносять нейрогенні (при спінал. травмах, травмах головного мозку, полінейро-, мієлопатіях, паркінсонізмі), ендокринні (при цукр. діабеті, гіпогонадизмі, андропаузі) та васкулогенні, тобто судинні (перелом статевого члена, пріапізм, хвороба Пейроні, травми промежини, операції на органах малого тазу, варикозна, гіпертон., ішемічна хвороби тощо). При орган. розладах з часом проявляються психол. проблеми. Осн. психотравмувал. чинниками є невдалий статевий акт, пов’язаний з наявністю проблеми партнер. взаємин; конфлікти в парі; поведінка жінки (холодність, глузування, підозри в невірності, відсутність взаєморозуміння), страх перед нею; переживання, що травмують (напр., провина), або неприємні події, пов’язані з поперед. сексуал. активністю; боротьба за лідерство в сім’ї; несприятливі умови для статевої близькості. Часто психосексуал. проблема жінки проектується на чоловіка, викликаючи в нього комплекс провини й сексуал. неспроможності, її підвищена сексуал. активність також відіграє значну роль. Іноді виникає розлад ерекцій стосовно певної жінки, яка являє цінність для чоловіка або, навпаки, є джерелом негатив. психоемоц. реакцій, а також при перших сексуал. контактах з новими партнерками. Особливе значення мають псих. травма минулого, пов’язана з образою, ревнощами, зрадою; схильність до тривожності, самоаналізу; страх перед можливою невдачею; психопатії, псих. розлади (ендогенні й реактивні депресії, неврози). Всі особистісні риси загострюються як відповідь на дію псих. травми й зниження сексуал. реакцій, формується комплекс сексуал. (іноді й особистіс.) неповноцінності. На тлі неврозу підсилюється сексуал. розлад – від зниження адекват. ерекцій до їхнього зникнення, прискорення сім’явипорскування. Для психоген. Е. д. характерні раптовий початок під впливом псих. травми, нормал. ранкові ерекції, їхня повноцінність у період прелюдії й зниження або зникнення перед статевим актом під впливом страху. Часто психогенна Е. д. виникає на ґрунті хроніч. стресу та ситуатив. чинників (соц. сфера, особиста невпорядкованість, безробіття та ін.). При цьому тимчасові невдачі чоловіки сприймають як серйозні проблеми.

Клін. ознаки Е. д.: зниження або відсутність ерекції під час статевого акту, зниження частоти статевих актів та неможливість повтор. статевого акту. На жаль, 90 % чоловіків не звертаються до лікаря, хоча для 80–85 % з них лікування було б ефективним. Воно залежить від причини розвитку Е. д. Осн. його принципи: залучення сексуал. (подруж.) пари; використання психотерапії як провід. методу при всіх формах статевих розладів; індивід. підхід до лікув. тактики у кожному конкрет. випадку; необхідність комплекс. терапії, що впливає на всі ушкоджені ланки регуляції; вживання симптоматич. препаратів. Крім цього, під час лікування здійснюють корекцію помилк. думок пацієнта про сексуальність, збагачують його уявлення про техніку статевого акту, особливості сексуал. переживань партнерів. Серед заг. методів лікування – здоровий спосіб життя (скорочення до мінімуму психоемоц. навантажень, повноцін. сон, відмова від шкідливих звичок, регулярне статеве життя); повноцінне за складом, збалансоване харчування, що містить достатню кількість вітамінів, амінокислот, макро- і мікроелементів; продукти бджільництва (мед, пилок, прополіс тощо); біологічно активні речовини з морепродуктів (трепанги, морський гребінець, краби, креветки, восьминоги, ікра морського їжака, морська капуста, червона і чорна ікра); адаптогени рослин. і тварин. походження (женьшень, лимонник китайський, радіола рожева, левзея, елеутерокок, пантокрин тощо); вітаміни і вітамінні комплекси; речовини, що впливають на мікроциркуляцію і судин. тонус статевих органів (вено- та артеріотоніки); препарати, які стимулюють центр. і периферичну нерв. системи; метаболіти і ферменти, що регулюють обмін речовин; акупунктура, точковий масаж, гомео-, гідро-, бальнео-, електротерапія. Крім того, призначають гормонал. препарати; нині застосовують препарати інгібіторів фосфодіестерази 5-го типу («Віагра», «Левітра» та «Сіаліс»). Для покращення ерекції також використовують вакуум-констрикторні прилади, інтракавернозні ін’єкції, за кордоном – інтрауретрал. свічки. При неефективності терапії можливе протезування (ендофалопротез вставляють всередину каверноз. тіл).

Літ.: Сексология и андрология. 1997; Лечение эректильной дисфункции. 2008 (обидві – Київ).

Ю. М. Гурженко

Стаття оновлена: 2009