Ерекція - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ерекція

ЕРЕ́КЦІЯ (від лат. еrectio – випрямлення, набрякання) – рефлекторний процес, який супроводжують посилене надходження артеріальної крові у печеристі тіла статевого члена, підвищення артеріального тиску в ньому та синхронне зменшення відтоку венозної крові, що забезпечує збільшення об’єму і довжини члена, а також надає йому механічної твердості. Розрізняють Е. адекватні (напруження статевого члена під впливом сексуал. подразників, що передують статевому акту) та спонтанні (напруження статевого члена, що не залежать від еротич. збудження, зокрема нічні Е. під час сну, при мех. подразненні голівки статевого члена). Виникає внаслідок дії психол. подразників (зорових, слух., тактил., нюхових тощо), які передають імпульс до кори головного мозку, підкірк. структур (статевих центрів) та за участі вегетатив. нерв. системи до спинномозк. центрів Е. Структури, які керують Е. і містяться в гіпоталамусі, анатомічно й функціонально пов’язані зі структурами, що контролюють вегетативні функції організму чоловіка. Спонтанні Е. трактують як критерій потенцій. сексуальності чи прояву сексуал. біоритму. Їх регулює рівень статевих гормонів. Голівка статевого члена навіть у стані повної Е. залишається еластич. і менш напруженою, що дає змогу запобігти травматизму жінки під час статевого акту. Довжина статевого члена укр. чоловіків під час повної Е. досягає в середньому 12–14 см. Після сім’явипорскування, яке контролює парасимпатична нерв. система, активізуються медіатори, що збільшують відтік крові від печеристих тіл та зменшують артеріал. кровотік, Е. поступово зникає. Величина проміжку часу до повтор. Е. залежить від багатьох чинників, зокрема від статевої конституції чоловіка, його настрою, фіз. стану, а також від реакції жінки.

Літ.: див. Еректильна дисфункція.

Ю. М. Гурженко

Стаття оновлена: 2009