Ернст Федір Львович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ернст Федір Львович

ЕРНСТ Федір Львович (справж. – Теодор-Ріхард Людвиґович; 28. 10 (09. 11). 1891, Київ; за ін. даними – 11(23). 11. 1891, м. Глухів, нині Сум. обл. – 28. 10. 1942, м. Уфа, нині Башкортостан, РФ) – історик, мистецтвознавець, музеєзнавець. Брат М. Ернста. Чл. Київ. т-ва охорони пам’яток старовини та мист-ва, Істор. т-ва Нестора-літописця, Т-ва діячів укр. пластич. мист-ва, Укр. т-ва архітекторів, СХУ (1937). Навч. у Берлін. ун-ті (1909–10), Ун-ті св. Володимира у Києві (1910–14; викл. Г. Павлуцький). Золота медаль за дослідж. «Київська архітектура XVII–XVIII століть» (1914). Як нім. підданий 1914 заарешт. і засланий у м. Челябінськ (Росія). У квітні 1917 повернувся до Києва. 1917–22 – учений інструктор Всеукр. ком-ту охорони пам’яток мист-ва і старовини; під його кер-вом проведено реєстрацію цивіл. архіт. старовини Києва (бл. 160-ти будівель). Залиш. при Ун-ті для підготовки до професор. звання. Від березня 1919 – ред. відділ. мист-в Біогр. комісії ВУАН. 1919–25 – бібліотекар і зав. галереї при Укр. держ. АМ. Від грудня 1923 – зав. худож. відділу Всеукр. істор. музею. 1922–23 – один із засн. Музей. фонду, Лавр. музею культів та Київ. картин. галереї (нині Київ. музей рос. мист-ва), Музею мист-в ВУАН (нині Музей мист-в ім. Б. і В. Ханенків). Викладав у Київ. архіт., археол. (1922–24) та худож. ін-тах (від 1923 – проф.). 1926–30 – київ. крайовий інспектор на Київщині, Волині, Поділлі й Чернігівщині при Наркомосі УСРР. Дійс. чл. Софій. комісії та Всеукр. археол. ком-ту ВУАН. Чл. ком-тів з упорядкування Шевченк. могили та для збудування пам’ятника Т. Шевченкові у Харкові. Від 1929 – другий чл. паритет. комісії з обміну культур. цінностями між РСФРР та УСРР (призначення від ВУЦВК). Автор розвідок, присвяч. Г. Нарбутові, дослідж. з історії укр. арх-ри та образотвор. мист-ва, монографій про Т. Шевченка та М. Мурашка (лишились у рукописах). За ред. Е. 1930 вийшов провідник «Київ», де вміщено його статті та ін. визначних фахівців того часу. Екслібриси Е. виконали Л. Хижинський (1923), О. Усачов. Заарешт. удруге 23 жовтня 1933 у справі «контррев. нім.-фашист. орг-ції в Україні», відправл. до Харкова. Засудж. у травні 1934 до 3-х р. виправно-труд. таборів. Створив музей Біломор-Балтій. каналу в с-щі Повенець (нині смт у Карелії, РФ); 1936–37 – зав. Музею буд-ва каналу Москва–Волга у м. Дмитров (Моск. обл.). 1937–38 – заст. дир. з наук. частини Казах. худож. галереї (Алма-Ата, нині Алмати). Від липня 1938 – у Башкир. ХМ (Уфа): від травня 1940 – заст. дир. з наук. частини. Друкував статті у місц. газетах. Звертався 1938 до Верх. Суду УРСР із проханням зняти судимість і дозволити жити в Україні. Заарешт. утретє 16 липня 1941 за антидерж. пропаганду. 10 жовтня 1942 засудж. до вищої міри покарання. Реабіліт. 1989. На приміщенні Глухів. пед. ін-ту (нині ун-т) 1991 Е. відкрито мемор. дошку.

Пр.: Художественные сокровища Киева, пострадавшие в 1918 г. 1918; Українське мистецтво ХVІІ–ХVІІІ віків. 1919; Стара бурса в Києві. 1921; Дерев’яна Златоустівська церква на Старому Київі. 1921; Український портрет ХVІІ–ХVІІІ: Виставка укр. портрета. 1925; Георгій Нарбут. Життя і творчість // Георгій Нарбут: Посмертна виставка творів. 1926; Шевченко як маляр на тлі доби. 1927; Українське малярство ХVІІ–ХХ ст. 1929 (усі – Київ).

Літ.: Білокінь С. Федір Ернст // Сучасність. 1990. Ч. 7–8; Побожій С. Федір Ернст і культура Гетьманщини ХVІІІ – початку ХХ ст. // ОМ. 1992. № 2; Хто такий був Федір Ернст? (За док. Держархіву Києва) // Старожитності. 1995. Ч. 3–4; Білокінь С. Шевченкознавчі праці Федора Ернста // СіЧ. 2004. № 7(523); Його ж. В обороні української спадщини: Історик мист-ва Ф. Ернст. К., 2006; Нестуля О. О. Федір Ернст і його щоденник «Художній відділ» 1923–1933 рр. П., 2008.

ДА: Ф. 263. Оп. 1. № 62089 ФП / кор. 1650.

С. І. Білокінь

Стаття оновлена: 2009